Перечитавши кінець моєї «Любові до життя», Ви завважите, що мій урятований герой раптом зробився гладкий. Цю несподівану огрядність пояснювало те, що він канючив у матросів сухарі й ховав їх за пазуху. Я не вигадав цієї деталі. Це факт. Ви можете знайти його в звіті лейтенанта Грілі [87] про його полярну експедицію. Я не думаю, що це дає підставу звинувачувати мене в плагіаті у лейтенанта Грілі; але якщо я вкрав дещо в Огастеса Брайдла і Дж. К. Макдональда, то виходить, що я крав і в лейтенанта Грілі. І так само крав і в того газетного кореспондента, що описував блукання золотошукача біля Нома, а також крав життєвий досвід десятків аляскинських золотошукачів, чиї розповіді чув з їхніх власних уст.

А тим часом «Уорлд» зовсім не звинувачує мене в плагіаті. Він закидає мені тільки тотожність часу й ситуації. І, звичайно, «Уорлд» має рацію. Я визнаю свою провину і радий, що в «Уорлді» мали досить розуму, аби не закинути мені тотожність мови.

Додати до сказаного майже нема чого. Може, варт би розглянути, як подано в «Уорлді» ці півсторінки вбивчих збігів. Головне — сенсація. Сенсація — це те, чого вимагає газета від своїх репортерів. Підозра в плагіаті завжди сенсаційна. Коли газета наводить півсторінки вбивчих збігів, це, природна річ, напроваджує на думку про плагіат. І дев'яносто відсотків читачів, не розуміючи як слід значення цього слова, дійдуть до висновку, що письменника звинувачено в плагіаті.

Далі: газетярі пишуть, щоб заробити на прожиток. Щиро сподіваюся, що й цей конкретний газетяр пише для заробітку, а не з якимись лихими намірами. Газета вимагає від нього сенсацій, от він і продав півсторінки в «Уорлд», не закидаючи мені плагіату, але давши змогу читачам припустити, що йдеться про плагіат.

Підіб'ємо підсумок: я добуваю собі хліб тим, що переробляю газетну й журнальну інформацію на художню літературу, використовуючи матеріали з різних джерел, зібрані й викладені людьми, що добувають собі хліб, переробляючи на газетну й журнальну інформацію реальні факти. Подібний до нас і репортер «Уорлду», що добував собі хліб, переробляючи витворене іншими людьми на сенсацію. Ну що ж, ми всі троє добуваємо собі хліб, то невже котрогось із нас треба за це бити?

З пошаною

Джек Лондон

P. S. Шановний містере Макклюре!

Ви маєте право скористатися з цього листа, коли визнаєте за потрібне. Я б навіть хотів побачити його надрукованим в «Уорлді». Тільки я б не хотів побачити його скоригованим.

До Б. В. Бебкока[88]

До Б. В. Бебкока[88]

^{Глен-Елен, Каліфорнія,}

^{3 грудня 1906 р.}