Дві його доньки обігнали батька по дорозі з церкви додому. Ці дівчатка в святковому вбранні виглядали дуже мило; але це була та оманливо квола й тендітна миловидість, притаманна дівчатам-кокні[25], яка насправді нетривка і приречена хутко зблякнути, мов ті барви неба по заході сонця.

Вони обдивились мене з неприхованою цікавістю, наче якусь чудернацьку звірину, а далі перестали помічати. Потім прибув і сам Джонні Чеснюк, і мене закликано нагору на розмову з ним.

— Говоріть голосніше, — перебив він, як тільки я почав. — Я дуже застудився і погано чую.

О тіні Старого Дойди й Шерлока Голмса! Хотів би я знати, де ховався той помічник, що мав на обов'язку записати всі відомості, які я визнаю за потрібне викласти? Хоч я й багато разів бачився з Джонні Чеснюком і багато роздумував над тим нашим побаченням, але й досі не можу напевне вирішити, чи справді він тоді застудився, чи таки в нього в сусідній кімнаті був схований помічник. Та в одному я цілком певен: хоч я й виклав перед Джонні Чеснюком всі факти щодо себе самого і своїх намірів, він утримався від будь-якої обіцянки до наступного дня, коли я, пристойно одягнутий, припетляв на його вулицю кебом. Тоді він привітав мене досить сердечно і провів до їдальні, де вся сім'я сиділа за чаєм.

— У нас тут скромно, жирувати ні з чого, — сказав він. — Які ми є, такі ми є, — прості собі люди.

Дівчатка, вітаючи мене, зашарілпсь і знітились, а батько ще й підлив масла у вогонь.

— Ха-ха! — зайшовся він реготом, ляскаючи долонею по столу, аж тарілки задзвеніли. — Дівчата вчора подумали, що ви прийшли просити кусня хліба! Ха-ха! Хо-хо-хо!

Дівчата обурено заперечували його слова, кліпаючи очима і винувато червоніючи, так наче це необхідна прикмета правдивої витонченості — вміти розпізнавати під лахміттям людину, що не має жодної потреби ходити обшарпаною.

1 потім, поки я пригощався хлібом з варенням, точилася своєрідна гра в непорозуміння: дівчата вважали за образу для мене бути прийнятим за жебрака, а батько мав за найвищу похвалу моїй спритності те, що мені вдалося так їх ошукати. Мене все це дуже тішило, так само, як і хліб, і варення, і чай, аж прийшов час Джонні Чеснюкові шукати для мене помешкання. Він і знайшов його, не далі, як за півдесятка домів на тій же таки статечній і заможній вулиці, у будинку, достоту такісінькому, як і його власний.

Розділ ІІІ МОЄ ЖИТЛО ТА ЖИТЛА ІНШИХ

Розділ ІІІ

МОЄ ЖИТЛО ТА ЖИТЛА ІНШИХ

Як на лондонський Іст-Енд, кімната, що я винайняв за шість шилінгів, тобто за півтора долара на тиждень, була напрочуд вигідна. Однак з американського погляду вона була вбого обставлена, незручна й тісна. А коли я ще додав до вбогої обстанови столика на друкарську машинку, повернутися вже й зовсім не було де; в ліпшому разі мені вдавалося сяк-так пропихатися, звиваючись, мов хробак, і ці маневри вимагали великої вправності та витримки.