Начебто розкидався, щось почало виходити. Взяв четверту булаву, пішов працювати не кваплячись, пристосовуючись до чужих ще рук, але дуже слухалися вони, ловили, підкидали, набували спритності.

Збільшив темп — один-два-три-чотири! Що за дідько, впустив булаву! Нічого, буває. Тіль мовчить. Знову почав кидати, швидше-швидше, поїхав по колу — знову впустив. Повторимо. Швидше-швидше, пішло, пішло — один-два-три-чотири! — ще швидше! — один, два, три, чотири! — отак— краще! — один-два-три… Четверта — на килимі.

Що відбувається? Нічого особливого: як кидав тиждень тому, так і нині йде. Майстерність, яка нещодавно з’явилася, щезла геть, залишився попередній середньоміцний жонглер Шереметьєв Д.Ф., штатна одиниця главку, артист на ім’я Цирк. Кураж пропав.

— Сядь, Данчику, посидь із Тілем.

Послухався. Кинув булави на арену, сів на бар’єр. Тіль разом із стільчиком розвернувся до нього обличчям, записничок закрив, сторінку олівчиком заклав.

— Не запитую, Данчику, що з тобою відбувається. Хочу знати, що, скажімо, позавчора було?

А що позавчора було? Кидав відмінно, майстерно працював, ось що було.

— Не знаю, Тіль, сам не можу розібратися.

— Вибач старого за нетактовність, Данчику, але чи немає тут причини на ім’я Оля?

Запам’ятав ім’я, старий дідько, пам’ять, як у хлопчика.

— Яка, по суті різниця, Тіль…

— Велика різниця. Від дівчини Олі багато залежить. Отакої! Дід Мороз і Снігуронька. Вчитель і учениця.

Старий чаклун Тіль підмовив свою юну вихованку дещо попрацювати з нетвердим душею матеріалом. Розповідь із серії святкових.

— Що ж від неї залежить?

— Усе, Данчику: твій настрій, твоя удача, твоя справа. Ти від неї залежиш, як пишуть у газетах, цілком і повністю.

Забавна розмова виходить.

— Саме від неї?

— У даному випадку — від неї.

— Є і не даний випадок?

— Є таке поняття — “взагалі”. Ми, чоловіки, взагалі від жінок залежимо. Вони всі — чаклунки, Данчику, якщо, звичайно, вони — жінки, якщо не втратили своєї — богом даної — чародійної сили серед каструль, у магазинній штовханині, на профспілкових зборах, у кабінетах начальників. Багато хто не витримує, губить її, силу цю, емансипацією задавлений, та ще й удає, наче так і повинно бути, наче жінка — не жінка зовсім, а в першу чергу інженер, учений чи там тракторист. І зауважте, Данчику: не інженерша чи трактористка, а неодмінно в чоловічому роді, твердіше, залізніше. А нащо світові вчені і трактористи, якщо жінки в ньому зникають? Ти про це думав, Данчику? В тому-то річ, що не думав…