ПОТРІБНЕ ДИВО (Маленька повість)

ПОТРІБНЕ ДИВО

(Маленька повість)

1

Цирк був порожній і лункий, немов рояль, з якого вийняли музику.

— На сьогодні — все, — мовив Олександр Павлович, — зачиняймо контору.

— А люки перевірив? — запитав інспектор манежу.

— У вас що, ілюзію давно не працювали?

— Давно… — Інспектор згадував: — Років зо два вже…

— Воно й видно. Мотлоху в люках, як на смітнику.

— Я скажу уніформі.

— Не треба. Мої хлопці самі приберуть.

— Бережеш таємниці, старий факіре?

— А що ти думаєш? Не встигнеш обернутися — вкрадуть. Таємниці в мене на вагу золота.

— Особливо з люками… — посміхнувся інспектор. — Жагуча таємниця. Асистентку — до ящика, ящик — під склепіння — трах, бах! — ящик на клапті, асистентка — в амфітеатрі, жива-здорова… Дурневі ясно, що під манежем — люки! Нам ось піонери про це листи пишуть…