Галинка дивилася вслід — чи озирнеться. Ні, не озирнувся.

Наступного ранку Олесь подався до Одеси. На море. Негайно в море!

Щоб забути Галинку, щоб ніколи не повертатися до тієї верби на березі Сули, де він сказав заповітне слово і відчув жагу першого поцілунку.

Все могло бути інакше. Та ось яку розраду він знайшов у морі.

Мабуть, настав день. Сірі суцільні хмари, сірий, лютий, холодний океан.

Зараз на багатьох пароплавах матроси вдивляються в оцю сіру каламуть, шукаючи людину за бортом. Та марно.

Якось велетенська хвиля підхопила його і винесла високо-високо. На обрії Олесь помітив обриси корабля. Навіть вигукнув:

— Агов! Агов!

Але хвиля опустила його у прірву. Корабель зник.

Раптом він відчув, що мерзне. Холодні колючки вп'ялися в кожну клітинку його тіла. Олесь енергійно почав працювати руками, ногами. Поволі поверталось тепло, але долала його важка втома.

Цікаво, що там діється на танкері «Полтавець»? Усі його товариші, безперечно, засмучені. Радист Гриша Тютюнник, напевне, безперервно сигналить усім кораблям океану, що людина потрапила за борт, а капітан уже повідомив китобійну флотилію, що в них трапилась така неприємна пригода і тому вони затримали доставку нафти.

У каюті тепер сам Іван Гмиря. Чудовий хлопець, зачарований життям. Він відбував дійсну службу на Балтиці. Їхній крейсер гостював у Гавані. Там Іван познайомився з дівчиною, яку звали Лея.

— Я її звав Лілея. Вона трохи гнівалась, — розповідав Іван. — Вона казала, що зовсім не схожа на квітку. А я доводив — схожа.

Десь восени Лея має приїхати до інституту Лумумби. Тоді він спишеться на берег, і вони одружаться. Майже щовечора Іван розповідав Олесеві про свою кохану і завжди щось нове. А зараз кому розповість?

Боцман Терентій Петрович чомусь вважав Олеся за стилягу. Він усе нахвалявся:

— Зачекай, Олесю, взнаєш ти в мене, що таке морська служба на танкері! І за що надбавку одержуєш! Повернемося до Одеси — драїтимеш танки так, щоб на них найменшої нафтової плямки не лишилося. Спізнаєш, що то за робота! В пеклі — веселіше. Я там був одного разу і вилизував гарячу сковорідку за свої гріхи. А танки з-під нафти чистити — це гірше гарячої сковорідки. Я ще з тебе зроблю справжнього моряка!

Всі сміялися з того дотепу. Олесь запитав у боцмана, як трапилося, що він свої вуса не посмалив у пеклі. Терентій Петрович відказав:

— Вусів моїх не чіпай. Свої матимеш, тоді й глузувати будеш. Бачили миршавих жевжиків з мишачими вусиками? Не кожній людині вуса дозволені.

Скільки часу він в океані? День чи два? Здається, надходить ранок. Вітер утрачає силу, але розлютований океан все ще не вгамовується. Цебенить дощ. Олесь ловить губами краплини теплої небесної води, і вона ніби додає йому снаги.