І все-таки чудово, що у світі є люди, на котрих ти можеш покластися, звіритись, сподіватись. Чиста совість покликала їх під знамена Опору, і, не зважаючи на різні національні інтереси, характери, вірування і багато що інше, що розділяло їх тоді, між ними виникло силове поле душевного магнетизму, що зветься дружбою. Таке не забувається! Ні роки, ні відстані не в змозі убити пам'ять чесного серця. На все їх подальше життя від цієї дружби ллється світло довір'я, вірності, розуміння. А коли люди розуміють одне одного — це вже саме по собі щастя.

Щастя! Що це — доля чи талант? Що робить людину щасливою? Що їй потрібно для повного щастя?.. Про це Касян багато думав і раніше, а з тієї миті, як почав писати книгу, ці думки мали для нього особливе значення. Він Давно вже помітив, що люди рідко живуть сучасним. Багато з них просто не в змозі осягнути значення сьогочасних подій. Усі ми вступаємо в повий день з багажем минулого і гарячим чеканням майбутнього, забуваючи, що життя наше тече, здійснюється, функціонує саме тут, зараз. Здатність охопити життя у нерозривній єдності минулого, сучасного і майбутнього — це і є дар людського інтелекту. Однак при всьому тому вміння бачити, ночувати, розуміти ось це конкретне, залите сліпучим світлом море, похмурий скелястий берег, цих людей, що не встигли що насолодитись радістю зустрічі і вже засмучених розлукою, що ось-ось має накрити їх душі чорним крилом. Дивитися на цих сивих чоловіків і проти всякої логіки бачити їх такими молодими. Відчувати цей пружний, насичений густими пахощами південних морів вітер, що відносить з собою крики галасуючих над палубою мартинів, і все інше, з чого зіткано чари цієї неповторної миті. Якщо вона побачена тобою, пережита, закарбована і відображена не лише у твоїй пам'яті, але і в словах на чистому листі паперу, і коли не лише ти, але й інші, прочитавши, переживуть те ж, що й ти, тоді ця здатність — оживляти миттєвості нашого життя — дає право називати себе художником.

Білий лист!.. Чарівна сила його магії. Вона відтворює мить і вічність, неуявне в втомі і огром всесвіту, рух часу і людської душі. Художник, великий, він чи малий, рівно відчуває перед нею священний трепет, хоч тільки в його владі підкоряти її своїй волі.

От стоять вони поруч, Патрік і Людвіг, такі різні і в чомусь схожі, ясні, прості і неймовірно складні людські натури. Як написати їх? Як розповісти про їх життя, радості і біди?

— Ні, цього ми так не залишимо, — говорив, вислухавши Патріка, Улл.

— Але що я можу їм протиставити? У них у руках преса, гроші. Боси із Сіті створили фонд для підтримки таких, як Мак-Ллойд. Читачам їхніх газет потрібні сенсації…