— Греко-католицька церква підтримувала наш рух.

— Скажіть більше: в її лоні визріли всі ваші криваві злочини перед Україною і її народом.

— Ви так вважаєте? — Кука кинуло в піт. — Але ж митрополит Андрій…

— Покійний митрополит Андрій був мудрим пастирем, однак альтернативу мав хибну. Він прагнув покатоличити Схід, знищити православ'я і стати другим папою. Гординя не лише його привела до краху… Він опікувався справами вашої організації, плекав надію, що саме ви станете мечем у його руках і покараєте непокірних схизматів. Тільки тому його вірники по церквах і монастирях…

— Годі, отче! Ви говорите, як більшовик!

— Сину мій… я кажу правду.

— Кому потрібна ця ваша правда?! — Кук схопився на ноги.

— Вам, провіднику, вона потрібна більше, ніж будь-кому іншому. Ви сядьте… Я ж бачу, з чим ви прийшли… Самі кажете — по науку. Але вчити вас мені вже пізно. Може, і моя вина є в тому, що так склалася ваша доля… Всі ми грішні, і я не праведник.

Кук сперся рукою на стіл. Зблід од болю, що вогнем обпікав усе всередині. Поліз до кишені, дістав ліки.

— Дайте мені води…

— Прошу, прошу… — Піп налив з карафи у склянку. — Вам справді зле. Ви ляжте, я зараз… Виразка… Ох, ох. Сам нею мучуся. Досить понервувати…

Старий вийшов до передпокою. Вітальня була затишною, не те щоб аскетичною, але строгою. Стіл, стільці, канапа, образи під рушниками, шафа з книгами, поруч з нею — невеличкий письмовий стіл. Увагу Кука привернули корінці теологічних фоліантів, і раптом, наче хто батогом по очах, — Ленін!

— Ви полежте, сину мій, а я зігрію води для грілки і подбаю про обід. Паніматка моя позаторік померла, то мушу сам…

— Ніякого обіду не треба. Я зараз піду, — сказав, рвучко підводячись.

— Не гарячкуйте, пане Василю, дочекайтеся вечора… Я так думаю, що ви тут зараз один…

— А ви нівроку, гостре око маєте… З чого це ви взяли, що я один?

— Та надивився я на вашого брата… Надивився і тоді ще за Польщі, а потім при німцях. Та й зараз інколи трапляється. Разюча метаморфоза, знаєте, відбувається…

— З вами теж… Не чекав, що ви так збільшовичитесь, панотче, що вже відкрито виставлятимете Леніна. Чи, може, то лише про людське око?

— Кожен душпастир, коли він хоче знати, чим живе його паства, повинен цікавитись тим, чим вона переймається. А ви читали Леніна?

— Читав, читав! Проте комунізм — то не для мене. Захмарні мрії! Не вірю! Рівність, свобода, братерство… Де вони?! В реальному житті їх не було і не буде!