Хоч запальна і нестримна вдача героя сама собою перекреслювала можливість спокійно і тверезо оцінювати ситуацію, все ж метаморфоза, яку переживає Бартек, не до кінця переконлива в творі.
Очевидно, Когута передусім цікавлять не так передумови, як кінцевий, загальний резонанс вчиненого героєм злочину.
Чималу частину повісті займає розповідь Бартека про себе самого і роздуми Кароля над найбільш відповідною й доцільною за тих умов поведінкою. Адже мова йшла про рідного брата і водночас політичного ворога, про дальшу долю людини, яка виявила малодушність і безпринципність, про відвагу, спрямовану в хибному напрямку.
Показуючи взаємини братів, що опинились по різні боки барикади, письменник торкається кардинальних політичних і моральних проблем буремних часів революційної перебудови польського суспільства — гуманізму, вірності ідеалам, комуністичної принциповості, що протистояли політичній обмеженості, хворобливим амбіціям, а також ворожій ідеології.
У роздумах Кароля, через якого автор викладає своє ставлення до проблеми, справжнім критерієм оцінки людини в її громадянське обличчя й безпосередня діяльність. Разом з тим секретар повітового комітету партії відстоює необхідність індивідуального підходу до людини, особливо в тих випадках, коли можна сподіватись иа її майбутнє відродження. Адже сама держава, запроваджуючи амністію, простягала руку тим, хто визнав свої помилки й політичні хитання і виявив щире бажання чесно трудитись на благо соціалістичної вітчизни.
Бартек позбавляє себе життя, цим категорично відкидає останній шанс на порятунок, вважаючи, що йому після вчиненого ганебного злочину не дозволено жити. Він сам ніколи не дарував собі провини.
Право ж на майбутнє вільне й щасливе життя, на почесне й відповідальне місце його активного захисника й будівника цілком заслуговує своєю самовідданою боротьбою герой повісті Ришарда Клися «Какаду».
Польська критика вважає «Какаду» кращим твором письменника (нар. 1928 p.). Як і у виданій в 1965 р. повісті «Ангели будуть плакати», Клись користується тут із свого власного досвіду учасника руху Опору, до якого він приєднався в юнацькі роки.
Повість являє собою монолог-сповідь одного з «комівояжерів смерті», 24-літнього художника Алека на прізвисько Похмурий, який в часи окупації за завданням підпільної організації перевозить залізницею зброю з одного міста в інше.
Максимально стиснута в часі дія твору відбувається в різдвяний вечір, коли все за давнім релігійним звичаєм має потопати в благочестивій задумі й милостивому всепрощенні. Тим часом зміст кожного з розділів книги, назви яких починаються зі слів «Святвечір», а подальші слова: «Чекання», «У пастці», «На вокзалі», «У поїзді», «Смерть брата», «Початок шляху» — говорять про випробування, що їх має зазнати герой-оповідач, виразно дисонує з подібною уявою про різдвяне свято.