Завойовує чимраз більший інтерес у громадськості документальна й репортажно-нарисова повість, мемуари й есе, серед яких такі відомі твори, як «Щоденники воєнних років» З. Налковської, «Бронзова брама» і «Лабіринт» Т. Брези, «Живі узи» І. Неверлі, «20 липня» і цикл спогадів «Півстоліття» Є. Путрамента та інші.
Читач мав нагоду ознайомитися в цій книзі з чотирма повістями сучасних польських письменників — Владислава Махеєка, Ришарда Клися, Богуслава Когута, Корнеля Філіповича. Твори ці, написані майже одночасно, репрезентують певною мірою ідейно-тематичне коло зацікавлень та жанрово-стильову своєрідність прози Польщі на сучасному етапі. Формування характеру свідомого борця за народні інтереси в період міжвоєнного двадцятиліття відтворено у «Змовниках» В. Махеєка (1961); зображенню одного з епізодів героїчної боротьби проти німецько-фашистських окупантів присвячено «Какаду» Р. Клися (1961); про складність обстановки, що передувала перемозі соціалістичного ладу в країні в перші повоєнні роки, розповідає твір Б. Когута «Кому дозволено жити» (1964). Нарешті, широко й різнобічно розроблювана ніші польськими письменниками морально-етична проблематика знайшла своє відбиття у повісті К. Філіповича «Чоловік — це дитина» (1965).
Йдеться про характерні зразки сучасної польської прози з новими рисами реалізму в ній, притаманними новітньому розвитку соціалістичного мистецтва, коли філософсько-історична насиченість твору поєднується з поглибленим психологізмом і оригінальністю літературних форм.
У запропонованих увазі українського читача повістях дійсність зображується через психологію героїв: оповідь ведеться в дуже популярній у польській літературі формі — від першої особи, яка дозволяє наочно розкрити індивідуальний духовний світ персонажів, характер їх світобачення та зв’язків з конкретно-історичною дійсністю певного періоду історії країни.
Всі представлені в збірці письменники пройшли через важкі випробування, були учасниками руху Опору. І нині вони роблять помітний внесок у справу відбудови Польщі на соціалістичних засадах. Тож цілком закономірно, що воєнна і громадсько-політична проблематика посідає в їхній творчості значне, а то й визначальне місце. При всій відмінності художньої манери Махеєка, Клися, Когута, Філіповича, їх єднає прагнення показати людину в усьому комплексі її соціально-політичних взаємин з оточенням, в усій своєрідності її психологічного реагування на навколишні події та вибору певної життєвої позиції.
Письменник і політичний діяч, публіцист і художник, епік і лірик — саме так можна охарактеризувати творче обличчя Владислава Махеєка (пар. 1920 p.).