Балоун передав Швейкові, що пан обер-лейтенант посилає йому десятку, аби він, Швейк, пошукав щось смачненьке на вокзалі, і, зітхаючи, видобув з надпоручникового чемодана бляшаночку сардинок, яку й поніс, украй засмучений, для огляду надпоручникові.

Він, бідолаха, так тішився, що надпоручник Лукаш, можливо, уже й забув про ці сардинки, а тепер усьому кінець. Надпоручник залишить їх у себе в вагоні, і він, Балоун, безповоротно їх утратить. Балоун почував себе так, немов його обікрали.

— Ось тут, насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, ваші сардинки, — сказав він з гіркотою, віддаючи бляшанку власникові. — Відкрити їх?

— Гаразд, Балоуне, не треба відкривати, віднеси на місце. Я хотів лише переконатися, чи не заглядав ти в бляшанку. Мені здалося, коли ти приніс каву, що в тебе масні губи, наче від олії. Швейк уже пішов?

— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, він уже вирушив, — радісно доповів Балоун. — Швейк сказав, що пан обер-лейтенант будуть задоволені й що пану обер-лейтенантові всі будуть заздрити. Він пішов кудись з вокзалу, мовляв, знає тут одне місце аж ген за Ракошпалотою. Якщо, не дай бог, поїзд від’їде без нього, він примкне до автоколони й дожене нас на автомобілі. Нам нема чого за нього турбуватися, він, мовляв, знає свій обов’язок і в разі потреби навіть готовий найняти за власний рахунок візника і їхати слідом за ешелоном аж до самої Галичини. Він не заперечуватиме, коли пізніше в нього вирахують за все це із платні. Хай тільки пан обер-лейтенант за нього не турбується.

— Іди геть! — сумно промовив надпоручник Лукаш.

З комендатури повідомили, що ешелон рушить аж після полудня о другій годині у напрямку Гедельйо — Асод і що офіцери на станціях діставатимуть по два літри червоного вина та по фляжці коньяку. Говорили, буцімто це знайдено якусь загублену посилку для Червоного Хреста. Але, хоч би як там було, дарунок звалився наче з неба, і в штабному вагоні повеселішало. Коньяк був «три зірочки», а вино — марки «Гумпольдскірхен».

Лише надпоручник Лукаш був у поганому гуморі. Вже минула година, а Швейк як у воду впав. Потім минуло ще півгодини, і ось з канцелярії вокзальної комендатури вийшла дивна процесія, яка прямувала до штабного вагона.

Попереду виступав Швейк, достойно і урочисто, як перші християни-мученики, коли їх вели на арену. По обидва боки йшли мадярські гонведи з примкнутими багнетами. На лівому фланзі — унтер-офіцер з вокзальної комендатури, а за ними якась жінка в червоній рясній спідниці і дядько з підбитим оком, у високих чоботях, в круглому капелюсі. Він ніс живу переполохану курку, яка несамовито кудкудакала.