Пан Морісон Бейнс оцінив товариство Меріем дуже високо. Він із самого початку був нею захоплений, очевидно, ще й тому, що не сподівався знайти таке приємне товариство в африканському маєтку своїх лондонських друзів. Їм доводилось часто бувати разом, оскільки це була єдина неодружена пара в невеличкому гурті тутешніх білих. Меріем, не звична до залицянь таких молодиків, як Бейнс, була від нього в захваті. Його розповіді про великі осяйні міста, які він дуже добре знав, зачаровували й дивували дівчину. Оскільки Морісон завжди виставляв себе в цих розповідях головною дійовою особою, то Меріем, природно, вважала його героєм.

У товаристві молодого англійця образ Корака помалу став тьмяніти. Якщо раніше він був для неї живою дійсністю, то тепер вона відчула, що Корак — лише спогад. Вона й далі була вірна цьому спогадові, але що важить спогад супроти реальної дійсності?

Меріем ніколи не супроводжувала новоприбулих чоловіків на полюванні. Вона не могла ставитися до вбивства, як до спорту. Висліджувати звірів дівчина любила, але вбивати заради самого вбивства було їй огидно — і тоді, коли вона була маленькою дикункою, і тепер. Коли Бвана йшов на полювання, щоб роздобути свіжини, вона завжди з радістю йому допомагала, але лондонські гості обернули полювання на звичайнісіньке вбивство. Убивство задля забави — злочин, так само й з полюванням заради хутра чи голів? а не для поживи. Тому Меріем лишалася вдома і збавляла час з Моєю Любою на тінявій веранді чи їздила верхи на своєму улюбленому поні по довколишній рівнині або по узліссі. Там вона залишала його й вихоплювалась на дерева, на якийсь час повертаючись до вільного, дикого, щасливого способу життя свого дитинства.

В ці хвилини перед нею знов поставав образ Корака, й тоді, втомлена від стрибків і перелітання з гілки на гілку, вона зручно прив’язувалась до якоїсь гілки й спала. Тоді, як ось і сьогодні, образ Корака поволі танув, і його заступав інший. Могутній напівголий Тармангані перетворювався на англійця, убраного в хакі, верхи на мисливському поні.

Одного разу, коли вона так дрімала, десь далеко перелякано замекало козенятко. Меріем ураз прокинулася. Якби ми з вами навіть почули цей жалібний поклик з такої значної відстані, то навряд чи зрозуміли б, що він означає. Але Меріем умить збагнула, що жертва, відчувши хижака, не може від нього втекти.

Для Корака улюбленою спортивною забавою було викрадати здобич з-під самісінького носа в Нуми, і Меріем також не раз доводилося задля розваги цупити найласіші шматки здобичі мало не з пащі царя звірів. Тепер, почувши те жалібне мекання, дівчина вирішила повторити колишню забаву. Їй раптом захотілося знову пограти в хованку зі смертю.