Меріем сиділа мовчки. Вона не хотіла завдавати прикрощів єдиній людині, яка пропонувала їй дружбу й захист. Але любові Абдула Камака вона не потребувала. Підбадьорений мовчанкою, молодик підсунувся ближче і спробував її пригорнути. Меріем запручалася.

— Я не люблю тебе! — вигукнула вона. — Будь ласка, не змушуй мене зненавидіти тебе! Ти єдиний, хто поставився до мене по-дружньому, і я хочу приятелювати з тобою, але не кохати!

Абдул Камак підвівся на повен зріст.

— Ти навчишся любити мене, — сказав він, — однаково, хочеш ти цього чи ні. Шейха ти ненавидиш і нічого йому не скажеш, а якщо скажеш, то він дізнається від мене про фотографію. Я ненавиджу шейха, і…

— Ти ненавидиш шейха? — прогримів раптом грізний голос позад нього.

Обоє озирнулися. Шейх стояв за кілька кроків від них. Абдул і далі тримав у руці фотографію. Потім швидко сховав її під бурнус.

— Так! — сказав він. — Я ненавиджу шейха!

І після цих слів кинувся на старого, могутнім ударом звалив його додолу, а потім помчав селищем туди, де стояв його кінь, осідланий із вирядом, бо Абдул Камак саме збирався на полювання, коли помітив під кущами чужинку.

Абдул Камак вихопився на коня й помчав до воріт. Шейх швидко опритомнів від удару, зірвався на ноги і голосно загукав, щоб утікача спинили. Десяток чорношкірих кинулися навперейми вершникові, але попадали під ударами приклада арабського мушкета, яким Абдул Камак вимахував навсібіч, пробиваючись до воріт. Але тут його неодмінно мали б спинити. Двоє вартових квапливо зачиняли браму. Втікач звів курок, пустив коня учвал і двічі вистрілив. Обидва вартових попадали в пилюку. З переможним криком, вимахуючи мушкетом над головою, Абдул Камак проскакав у відчинені ворота, сміючись, озирнувся і зник у джунглях.

Запінений від люті, шейх наказав вирядити погоню, потім швидкими кроками підійшов до Меріем, яка й далі сиділа біля тих самих кущів.

— Фотографія! — закричав він. — Про яку фотографію казав цей пес? Де вона? Негайно давай сюди!

— Він забрав її, — сумно відповіла Меріем.

— Що там було? — знову спитав шейх, брутально хапаючи дівчину за коси, й поставив на ноги, дико шарпаючи. — Що було на тій фотографії?

— Я, — сказала Меріем, — ще зовсім маленька. Я вкрала її у шведа Мальбіна. А на звороті картки була вирізка із старої газети.

Шейх поблід від люті.

— Що там було написано? — спитав він таким здушеним від гніву голосом, що важко було розрізнити слова.

— Я не знаю. Це було по-французькому, а я по-французькому не читаю.

Шейх начебто трохи заспокоївся. Він навітьчусміхнувся й не бив Меріем перед тим, як вона повернулася і пішла від нього, діставши суворий наказ ніколи більше нікому про це не казати, крім нього й Мабуну.