Він натрапив на слід шейхової зграї саме тоді, коли шейх, рухаючись униз річкою, віз до себе в селище полонену Меріем. Корак чудово знав, кого він зустрів, тому що знав геть усіх у великих джунглях, а ці віддавна вже не заходили так далеко на північ. Йому не було ніякого діла до старого шейха, і він не став переслідувати його. Що далі від людей, то краще, він ладен був більше ніколи в житті не бачити людського обличчя. Люди завжди завдавали йому лише страждань і приносили скорботу.

Річка кишіла рибою, і він рибалив на березі цілий день, поїдаючи здобич сирою. Коли настала ніч, він заліз на високе дерево над водою, з якого власне ловив рибу, і швидко заснув. Розбудив його своїм риком Нума. Корак збирався гнівно насваритися на свого галасливого сусіда, коли щось привернуло його увагу. Він прислухався. Що це там на дереві під ним? Так, він почув шелест листя, наче хтось трусив гілку. Потім з води долинуло клацання крокодилячих щелеп, а потім тихо, але виразно:

— Святий Георгію! Ця погань унизу хапає мене!

Голос був знайомий. Корак придивився до того, хто говорив. На тлі мерехтливої води він побачив постать чоловіка, що тримався за найнижчу гілку. Тихо й спритно мавполюд ковзнув униз. Намацав п’ятою пальці потерпілого, нахилився, перехопив його рукою і витяг нагору.; Врятований мляво пручався, але Корак звертав на це не більше уваги, аніж Тантор на мураху. Він посадив чоловіка на зручнішу й безпечнішу гілку, прихиляючи спиною до стовбура. Одурений Нума люто рикав унизу. Корак весело глузував з нього, обзиваючи його мовою великих мавп «зеленооким поглиначем падла», «братом гієни Динго» та іншими дошкульними прізвиськами, образливими для гордого лева.

Прислухаючись до цього, пан Морісон Бейнс зробив висновок, що потрапив до лап горили. Він схопився за револьвер і щойно почав по можливості нечутно діставати його з кобури, як почув щирою англійською мовою:

— Хто ви такий?

Бейнс ледь не впав із гілляки.

— Господи! — вигукнув він. — То ви людина?

— А ви думали — хто? — спитав Корак..

— Горила, — щиро відповів Бейнс.

Корак засміявся.

— То хто ж ви? — повторив він.

— Англієць, звати Бейнс, але хто ви, в біса, такий? — спитав пан Морісон.

— Мене називають Убивця, — відповів Корак, перекладаючи англійською ім’я, дане йому Акутом.

Запала довга мовчанка, під час якої пан Морісон намагався розгледіти в темряві обличчя незвичайної людини, до рук якої він потрапив. Корак вів далі:

— Ви той самий, що цілувався з дівчиною край великої східної рівнини, коли на вас напав лев?

— Так, — відповів Бейнс.