— Я стаю старий, — сказав він. — Жити лишилося не так багато. Тому віддаю тебе Алі бен Кадінові, моєму братові.

Це було все. Алі бен Кадін підвівся й підійшов до неї. Меріем злякано позадкувала. Чоловік схопив її за руку.

— Ходімо! — наказав він і потяг її з шейхового шатра до свого.

Коли вони пішли, шейх захихотів.

— Як я через кілька місяців відішлю її на північ, — прошепотів старий шейх, — вони зрозуміють, що їм дорого коштувало вбивство сина сестри Амора бен Хатура.

Меріем у наметі Алі бен Кадіна марно благала милосердя. Спочатку чорна стара руїна белькотіла їй ніжні слова, але Меріем дивилася на нього з такою огидою й переляком, що старий урешті просто кинувся й схопив її. Двічі їй пощастило вирватися. І в якусь мить вона почула голос Бейнса, що наспівував знайому мелодію. Вона відповіла, та Алі бен Кадін знову схопив її. Цього разу він поволік її в далекий кінець шатра, де троє негритянок байдуже спостерігали трагедію, що розгорталася перед ними.

Коли пан Морісон побачив, що шлях до волі йому перетинає велетень-чорношкірий, він кинувся на нього, мов шалений дикий звір, — тієї миті Бейнс, власне, й був звіром, а не людиною. З лютим криком він накинувся на чорношкірого чолов’ягу й звалив його додолу. Почалася боротьба. Чорношкірий уперто намагався витягти з-за пояса ніж.

Бейнсові пальці затискали йому рота, щоб той не гукнув на допомогу; але врешті негрові пощастило-таки витягти ножа, і Бейнс відчув у плечі гостру крицю. Ніж колов його знову й знову. Білий тримав однією рукою чорношкірого за горло, а другою мацав по землі в пошуках якогось знаряддя боротьби і врешті намацав камінь. З усієї сили пан Морісон вдарив супротивника по голові. Негр враз ослаб. Він знепритомнів. Бейнс ударив його ще двічі. Потім підвівся і побіг до шатра з козинячої шкіри, звідки долинав голос Меріем.

Але його випередили. В затінку шатра Алі бен Кадіна причаївся вбраний у шкуру леопарда Корак. Коли мулат потяг Меріем в кінець шатра, Кораків ніж прорізав діру в крамній стіні, і високий крем’язень постав перед очима здивованих мешканців шатра.

Меріем відразу впізнала його. Серце тьохнуло від щастя й гордості, коли вона побачила шляхетну постать людини, за якою так скучила.

— Корак! — вигукнула вона.

— Меріем!

Не вимовивши більше ані слова, він кинувся на спантеличеного Алі бен Кадіна. Троє негритянок підхопилися на своїх постелях і заверещали. Меріем спробувала затримати їх, але вони чкурнули крізь прорізаний отвір і, лементуючи, побігли селищем.

Пальці Корака зчепилися на горлі бридкого Алі. Один удар — і Алі бен Кадін мертвий звалився на долівку. Корак повернувся до Меріем; тієї миті до шатра ввірвався закривавлений і обдертий чоловік.