На мить Меріем замовкла, глибоко замислившись, її перше питання, здавалося, було зовсім не до речі.

— Як ви потрапили в це селище? — спитала вона.

Він розповів їй усе, що трапилось, відколи чорношкірий виказав йому подвійну гру Гансона.

— Ви кажете — «боягуз», — сказала вона, — а хіба боягуз здатен був би на це все, щоб урятувати мене? Потрібна відвага, щоб розповісти мені те, що ви розповіли, потрібна особлива відвага як душі, так і тіла. Я не могла б любити боягуза.

— Ви сказали, що любите мене? — здивовано спитав він і зробив крок уперед, наче збирався обняти її.

Але вона простягла руку і лагідно зупинила його, наче бажала сказати: «Ще ні». Що вона хотіла сказати, дівчина й сама До ладу не знала. Вона гадала, що любить його, певна річ, але їй не спадало на думку, що любов до англійця — то несправедливість щодо Корака, бо їй здавалося, що Корака вона любила, як брата. Доки вони так розмовляли, лемент у селищі подужчав.

— Вони вбили його? — прошепотіла Меріем.

Ці слова нагадали Бейнсові, задля чого вони залишаються в селищі.

— Побудьте тут! — сказав він. — Я піду подивлюся. Якщо він мертвий, ми вже нічим йому не допоможемо. Якщо, він живий, то я зроблю все можливе, щоб звільнити його.

— Ми підемо разом! — відказала Меріем. — Ходімо!

І вона повела його назад до намету, де востаннє бачила Корака. Їм часто доводилося припадати до землі, ховатися в тінях шатер і хатин, бо довкола гасали люди й усе селище збудилося. До намету Алі бен Кадіна повертатись довелося значно довше, ніж було бігти від нього до загорожі. Вони обережно підкралися до діри, прорізаної ножем Корака в задній стінці. Меріем зазирнула всередину — в задній, відгородженій частині нікого не було. Вона пролізла в шатро, Бейнс — за нею, потім вони тихо розсу: нули запону, що поділяла на дві частини шатро. Меріем зазирнула й туди — також порожньо. Підійшла до входу в шатро, зазирнула. Зляканий вигук зірвався з її вуст. Бейнс визирнув з-за неї і також скрикнув, але від гніву. За сотню метрів від них до стовпа був прив’язаний Корак — вогнище вже палало під йим. Англієць відштовхнув Меріем і кинувся до страдника. Він не замислювався, чи дасть собі раду з такою кількістю чорношкірих. І арабів. Саме в ту мить Тантор розвалив загорожу й пішов у наступ. Юрба так чкурнула від розлюченого звіра, що навіть захопила з собою Бейнса. За хвилину все скінчилося, слон зник із своєю здобиччю, але гармидер у селищі тривав. Чоловіки, жінки й діти, не тямлячи себе, шукали, де б сховатися. Гавкотом заходилися собаки, іржали коні, ревли верблюди і осли, налякані голосом слона, і рвалися з припон. Понад десяток тварин порвали пута і шалено гасали селищем. Бейнсові раптово спало на думку, як урятуватися. Він озирнувся в пошуках Меріем, але та вже була поруч.