— Коні! — вигукнув він. — Треба двох спіймати!

Меріем, захоплена цією ідеєю, повела його в далекий кінець селища, до конов’язі.

— Відв’яжіть двох, — сказала вона, — проведіть за хатини, де темніше. Я знаю, де зберігаються сідла. Я принесу їх та зброю.

І перш ніж він устиг зупинити її, дгвчина зникла.

Бейнс швидко відв’язав двійко схарапуджених коней і повів їх туди, куди радила Меріем. Хвилини чекання здавались годинами. Нарешті дівчина принесла двоє сідел. Вони швидко осідлали коней. При світлі лиховісного вогнища було видно, що араби й чорношкірі потроху вертаються до тями. Чоловіки ловили коней, і двоє чи троє вже вели спійманих туди, де Меріем і Бейнс саме поквапливо сідлали своїх.

Дівчина перша скочила в сідло.

— Швидше! — прошепотіла вона. — Треба тікати. Ну бо туди, де Тантор проламав загорожу. — І коли побачила, що Бейнс уже сідає в сідло, відпустила вуздечку.

Збуджена тварина рвонулася вперед. Меріем обрала найкоротший шлях — навпростець через селище. Бейнс на повній швидкості мчав назирці. Їхня втеча була така раптова й несподівана, що вони вже промчали половину відстані, доки ошелешені мешканці селища втямили, що відбувається. Араби врешті впізнали їх, зчинили галас і схопилися за гвинтівки. Потім пролунав залп, але під тріскотіння мушкетів Меріем з Бейнсом пролетіли верхи крізь пролом у загорожі й погнали добре втоптаною дорогою на північ.

А що ж Корак?

Тантор заніс його глибоко в джунглі і ніс, аж доки далеко позаду завмерли звуки, що долинали з селища. Аж тоді він поставив свою коштовну ношу на землю: Корак спробував розв’язатися, але навіть його сили. бракувало, щоб розірвати численні міцні мотузки. Так він лежав, спочиваючи, знову й знову намагаючись звільнитись, а тим часом слон вартував його, і жоден лісовий звір не наважувався наблизитись, щоб не наразитися на неминучу смерть.

Світало, а Корак залишався зв’язаний. Він починав думати, що доведеться тут померти від голоду й спраги, бо Тантор, звичайно, розв’язати його не зможе.

Тим часом Бейнс і Меріем цілу ніч мчали на північ понад річкою. Дівчина запевняла Бейнса, що Корак буде з Тантором в цілковитій безпеці. Їй і на думку не спало, що мавполюд не зможе розірвати пута. Бейнс дістав кульове поранення від арабів, і дівчина наполягала, щоб вони їхали до будинку Бвани, де ним належно заопікуються.

— А потім, — сказала вона, — я з Бваною вирушу на пошуки Корака, він знайдеться і житиме з нами.

Вони гналися всю ніч і на світанку зустріли загін, який швидко посувався на південь. То був Бвана і його чорношкірі воїни. Уздрівши Бейнса, англієць грізно насупився, але терпляче вислухав розповідь Меріем, тамуючи гнів у грудях. Коли вона скінчила мову, він, здавалося, забув про Бейнса. Його думки захопило щось зовсім інше.