Приїжджий скинув кашкета:

— Здрастуйте. Привіт вам привіз із Херсона. Казали, ви ночувати пускаєте, а то й на строк.

— Якщо від Сергія Васильовича, то пускаємо.

— Од Василя Сергійовича, — поправив гість.

— Правильно, — усміхнувся господар, — від нього можна. Заходьте, товаришу, сідайте.

Він одразу став привітним, присунув табурет, рукавом змахнувши пил з обіднього столу.

Приїжджий сів, пригладив вицвіле, аж біле волосся і окинув поглядом стіл, два залізні ліжка, токарний верстат, кілька табуретів і перехняблений комод. На комоді красувалась прибрана паперовими квітами рамка з портретом молодої жінки в чорному закритому платті і лежали рядком нові запальнички, виточені господарем, мабуть, для продажу.

— Вигоди в нас, самі бачите, які, — сказав Синєсвитенко, — неважні вигоди.

— Мені вистачить, — махнув рукою гість. — А вам я не заважатиму?

— Яке там заважатимете? — заперечив Синєсвитенко. — Зовсім не заважатимете! Ми раді, що, значить… можемо допомогти. Живіть собі на здоров'я. Спатимете ось тут, на Павчиному ліжку, він на горище піде.

— Навіщо ж хлопця кривдити, як-небудь разом влаштуємось.

— Ні, дядю, там добре, — жваво сказав Павка, — сінник є.

— Як вас звати-величати? — спитав господар.

— Звуть Олексієм, а величатися не будемо, — відповів приїжджий і, одразу перейшовши на «ти», нагадав: — Ми ж свояки, не забув?

— Ні, не забув. Олексій то й Олексій. А я, значить, Петро і син Петрів. Це так, для пам'яті. Дружину Оксаною звали. Тоді, Олексію, влаштовуйся, а я побіжу: просили одразу сповістити, як приїдеш. Павка тобі дасть поїсти. Чуєш, Павко?

— Чую.

Синєсвитенко натягнув куртку, перешиту з червоноармійської шинелі, зняв з цвяха кепку і, нагадавши синові, де що лежить з їжі, квапливо вийшов.

Коли за ним зачинилися двері, прибулий, що назвався Олексієм, запитав:

— Павле, хто ті двоє, що зі мною розмовляли у дворі?

— Живуть тут. Старого прізвище Писецький, — почав пояснювати Павка. — Він, дядю, знаєте хто? Він із злодіями водиться, вони до нього крадене носять. А другий — це Петя Цяця. Його тут усі бояться. Він, дядю, запросто зарізати може.