Цуценя біля дверей хлебтало з бляшаної миски свою порцію супу. Наче й справді розуміючи, що мова йде про нього, воно підняло морду, махнуло рудим колечком хвоста і знову заходилося їсти.

— Джекою назвали, — сказав Павка. — Воно, дядю, благородне. Я його в одної бариньки потягнув з Дерибасівської вулиці.

Олексій вилив у ложку останні краплини супу з котелка, ложку облизав, загорнув у ганчірочку і засунув до кишені (ложка в нього була платна).

— Знаєш, Павле, — сказав він, поглядаючи на ліжко, — зараз би дуже доречно поспати, як ти гадаєш?

— Лягайте, дядю.

— Розбуди мене, коли батько прийде.

— Гаразд, розбуджу.

Олексій стягнув чоботи, онучі розвісив на халявах, із внутрішньої кишені піджака дістав браунінг і сховав під подушку. Піджак він кинув на табурет і простягнувся поверх тонкої ковдри, просунувши босі ноги крізь прути надто короткого для нього ліжка.

— Добре, — промовляв він, задоволено втискуючи голову в подушку. — Так, значить, розбудиш?

— Розбуджу, розбуджу, спіть спокійно, — запевнив Павка.

Олексій глянув на нього зовсім уже сонними очима й пробурмотів:

— Гарна ти, по-моєму, людина, Павле. Га?..

Спав він тихо, ледь розкривши рота, і уві сні, здавалося, до чогось прислухався.

ВЕЧІРНЯ РОЗМОВА

ВЕЧІРНЯ РОЗМОВА

Олексій рвучко зіскочив з ліжка. В кімнаті за столом сиділи Синєсвитенко і незнайомий сивий чоловік у матроському бушлаті. Вікна були щільно зачинені віконницями. На столі горіла гасова лампа.

Павка стовбичив у тіні біля дверей.

— Я, дядю, не винен, — швидко сказав він, — я хотів розбудити, а вони не дали.