Павка, якого Олексій послав дізнатися, що там таке, повідомив:

— «Містран» мітингує. Ох, і крику!..

Олексій вирішив зайти поглянути.

Павка вже не раз бував у театрі на мітингах і знав у ньому всі ходи й виходи. Він упевнено провів Олексія на балкон другого ярусу. Вони вмостилися в порожній ложі збоку від сцени.

Театр був красивий. Витієваті ліпні орнаменти покривали бар'єри його півкруглих ярусів. Виблискувала старовинна бронза канделябрів. Портьєри і оббивка крісел були із справжнього темно-червоного оксамиту, і здавалось дивним, що учасники численних мітингів, які відбувались тут за останні роки, не обідрали їх на онучі.

У партері тісно набились містранівці. Вони принесли сюди міцний запах махорки, дьогтю, сириці і кінського поту. Тютюновий дим клубками здіймався до високої стелі, розписаної пурхаючими німфами і голими бороданями, що зручно розмістилися на рожевих хмаринках. Крізь дим упіврозжарення світили електричні лампочки.

Сцена була добре освітлена. В глибині її висіло величезне декоративне полотнище. Воно зображало африканський пейзаж. За столом, вкритим оксамитовою портьєрою, на фоні дикоростучих пальм і єгипетських пірамід сиділа президія: п'ятеро здоровенних дядьків у прикажчицьких картузах з високими околичками.

До самої рампи було висунуто квадратний диригентський постамент з пюпітром замість трибуни.

За роки роботи в ЧК Олексій набув чималого досвіду щодо таких мітингів. Він досить швидко розібрався в обстановці.

Насамперед він помітив, що натовп мітингуючих виразно поділений на дві групи. Перша більша — складалася з вантажних візників, або, як їх звали в Одесі, биндюжників. Це були в основному високі на зріст, мускулясті, гучноголосі люди, одягнуті якщо не гарно, то, в усякому разі, добротно: у брезентові куртки, свитки, матроські роби. Дехто вирядився навіть у сюртуки і сатинові сорочки яскравих кольорів. Биндюжники займали передню, ближчу до сцени частину залу.

Інші «містранівці» — візники, водії трамваїв, вантажники, службовці трамвайного парку — розмістилися позаду.

Неважко було зрозуміти, що жилося їм гірше: обличчя змарнілі, одяг драний. Трималися вони окремо, з биндюжниками не змішувалися.

Нарешті, придивившись, Олексій розрізнив і третю категорію учасників: горлатих, строкато вдягнених молодчиків, що врозсип сиділи поблизу сцени. Ці були такі, як Петя Цяця…

Мітинг проходив бурхливо.

Обговорювалось рішення губкому партії про організацію обозу для боротьби з голодом. Службовці трамвайного парку, візники і водії конок вважали, що губком треба підтримати. Але їх була меншість. Биндюжникам рішення губкому прийшлося не до вподоби. Розставатися з кіньми та підводами, а тим більше іти в обоз їм не хотілося.