Ще мить панувала тиша, а потім театр вибухнув криками. На сцену знову полізли бажаючі виступити. Хтось, скочивши на крісло посеред залу, намагався говорити з місця.

Олексій занепокоєно оглядався. Біля всіх виходів з партеру він помітив людей у шкірянках. Схоже було на те, що чекісти не збираються відкладати справу в довгий ящик і вже сьогодні почнуть чистити ряди містранівців. Треба було швидше йти звідси.

— Гайда, Павле, пора.

— Куди ви, дядьку Олекса? Посидьмо, тепер уже недовго!

— Слухай, приятелю, — сказав Олексій суворо, — або роби що наказують, або дружбі кінець, і більше ми з тобою не ходимо.

Павка неохоче поплентався за ним. У порожньому похмурому фойє Олексій запитав:

— Ти знаєш, як вибратися звідси, щоб ніхто не бачив?

Це Павка знав. Вони пішли якимись службовими ходами й вузькими гвинтовими східцями. Спустились у підвал. У курній темряві, натикаючись на сухі нестругані крокви, пройшли під самою сценою, чуючи, як нагорі все ще галасують містранівці, ще трохи покружляли і врешті вилізли назовні позаду театру через виламані двері в погребі.

Вечоріло. В розігрітому повітрі пахло акацією. Вулиці обезлюдніли, і Олексій з Павкою швидко попростували, поспішаючи добратися додому, поки зовсім не стемніло. Павка всю дорогу не розмовляв, ішов надутий. Лише раз, поглинувши на Олексія, він занепокоєно спитав:

— Ви чого?

Олексій, усміхаючись, задумливо дивився собі під ноги, і Павка злякався, що, можливо, пропустив на мітингу щось найцікавіше. Тоді Олексій заспокоїв його:

— Так, пригадав дещо… давнє…

Думав Олексій про Нємцова і про хлопців у захисних гімнастьорках. Усе, що говорили й робили на мітингу чекісти, навіть незвичайний спосіб, з допомогою якого вони навели тишу в залі, здавалося йому справедливим, точним, єдино правильним за даної обстановки. І чи тому, що був він тепер відокремлений од них, чи з якоїсь іншої причини Олексій, як ніколи, гостро відчував свою нерозривну, майже родинну близькість з цими людьми…

КУСОЧОК «СТРОКАТОЇ» ІСТОРІЇ

КУСОЧОК «СТРОКАТОЇ» ІСТОРІЇ

Бездіяльність ставала нарешті тягарем. Місто Олексій уже знав, фотографії, залишені Інокентьєвим, було вивчено до останньої рисочки, риболовля набридла, і якщо юнак тепер і ходив з Павкою в порт вудити рибу, то лише для того, щоб скоротати час і поповнити їхній більш ніж убогий раціон. Від Синєсвитенка Олексій довідався, що Олов'яников давно приїхав. Але це не внесло в його життя ніяких змін.

Синєсвитенко приходив додому пізно. Він очолював групу активістів, які збирали серед робітників речі для обміну на продукти. На заводі сільськогосподарських машин готувались поїхати в хлібні місця.