У залишені напіввідчиненими двері знову ввірвався дикий, сповнений нестерпного болю крик…

Господарка ойкнула, зачинила двері і поскаржилась:

— Не можу терпіти! Я й худобину, коли ріжуть, не дивлюсь. Вели б у степ!

Галина сіла на лавку, розв'язала косинку і заходилась поправляти зачіску.

Важко передати почуття, що оволоділи Олексієм. Поряд умирали товариші, невідомі його друзі. Умирали тяжко. Що придумали для них бандити? Печуть п'яти? Нігті зривають? Вирізають ремені з спини й сіллю посипають закривавлене оголене м'ясо?.. Краще не думати про це!..

Але як не думати, коли нерви напружені до краю, а слух чутливо ловить кожен звук, що долинає зовні? Коли тебе, ніби окропом, захлюпує ненависть і кричати хочеться від безсилої люті й усвідомлення власної безпорадності!..

А тут ще чужі пильні очі. І взнаки не дай, що тебе це скільки-небудь зачіпає!..

Зібравши всю волю, Олексій примусив себе підняти з підлоги і витягти з мішка «Ундервуд». Не кваплячись прибрав місце на столі, поставив машинку і заходився збирати гвинтики й планки, що повідпадали. Крики тепер стали глухіші, але щоразу, коли вони пробивалися до хати, було таке відчуття, немов кістлява рука хапає за серце і безжалісно стискає його твердими шишкуватими пальцями.

— Іди ляж, — сказала молодися Галині. — Бач, як стомилася з дороги, зовсім бліда! — І вона повела Галину в другу половину хати.

Коли через півгодини з вулиці ввалилися люди на чолі з осавулом Цигальковим, Олексій все ще порався біля «Ундервуда». Бандитів було шестеро. Боровий не прийшов.

Цигальков представив Олексія Нечипоренку. Високий дебелий отаман був в англійському зеленкуватому кітелі і смушковій петлюрівській папасі з золотим шиттям на шлику. Довгі пшеничні вуса зачесані вниз по-запорозьки. Очі маленькі, розумні, підпухлі. Коли він скинув папаху, виявилось, що його кругла, правильної форми голова чисто поголена. «Коли б ще оселедець — справжнісінький Тарас Бульба», — подумав Олексій.

Нечипоренко подав йому руку, Олексій зачужа подумав, що, може, цією самою рукою він щойно убивав його товаришів.

— Од Вікентія? — запитав Нечипоренко.

— Так точно!

— Друкарню привезли? — Він підійшов до столу і ткнув пальцем у клавіші.

Важельок з літерою судорожно підскочив, дзенькнув і застряв.

— Що таке?..

— Зіпсувалася в дорозі, — сказав Олексій. — Галина її вночі в узголів'ї примощувала, мабуть, зламала щось.

— Отакої! Що ж тепер робить?

— Наладимо, — мовив Цигальков, оглянувши машинку. — В Парканах є годинникар, він полагодить.