Настав час зустрічати в Люстдорфі фелюгу із зброєю. Для операції потрібні були люди. Олов'яников запропонував було відібрати їх із співробітників карного розшуку або навіть мобілізувати молодь через міський комітет комсомолу, але Немцов і слухати про це не захотів.

— Нехай наші йдуть, — заявив він, — справа серйозна!

— А шпигун? — нагадав Олов'яников.

— Шпигун, шпигун! На Канатній дитячий будинок відкрили для матроських сиріт. Можливо, ти їх краще візьмеш? Там уже напевне немає шпигунів!

— Мені, знаєш, не до жартів, — сказав Олов'яников, смикаючи вуса. — Групу має очолити Михальов. Люди підуть з ним ніби як блатні і називатимуть його Сивим. А ти розумієш, як небезпечно розшифровувати Михальова саме перед нарадою отаманів?

— Я все чудово розумію! — сказав Немцов. — Але й передоручати цю справу комусь іншому не маю наміру! Пусти поголос, що вночі братимемо контрабандистів, ну, скажімо, в Лузанівці. Справа звичайна, нікого не здивує. І виклич добровольців. Так, так, добровольців! Чим відвертіше діятимемо, тим менше той запідозрить. А Михальова їм не обов'язково називати: не всі ж блатні в місті знають його, кінець кінцем!.. Ну, двом-трьом хлопцям, які надійніші, можна сказати, і досить.

— Але ж від решти не приховаєш, що фелюга доставить зброю. Одного цього досить, щоб провалити Михальова.

— Попередь, щоб мовчали.

— Шпигуна теж попередити? — єхидно спитав Олов'яников.

— От казка про білого бичка, — розсердився Немцов. — Сказано тобі: нікому я цієї справи передоручати не буду! Підуть чекісти — і годі! Та дідько тебе забери зовсім, контррозвідник ти чи ні? Отож, будь ласка, поверни цю справу так, щоб комар носа не підточив, інакше накладеш головою, так і знай! Усе! Працюй!

Олов'яникову довелося поступитись. Він робив це, згнітивши серце, втішаючи себе тим, що, можливо, шпигун справді не надасть значення звичайній облаві на контрабандистів.

Але, видно, від спостережливих співробітників Одеської надзвичайної комісії не приховалося, що начальник розвідвідділу дуже серйозно ставиться до незначної, на перший погляд, операції. Бажаючих узяти в ній участь виявилося більш ніж треба.

Відібрали десять чоловік. Звеліли їм зібратися на конспіративній квартирі поблизу Привозу. О третій дня туди прийшов Олексій.

Уже близько місяця він змушений був жити в оточенні всілякої погані, далеко від товаришів, відокремлений од них суворими законами конспірації. І ось тут, у кімнаті, де було повно чекістів, він відчув себе так, наче після тривалої відсутності повернувся в рідний дім. Похмурі, веселі, насмішкуваті, простодушні — всі ці люди були якось по-рідному зрозумілі йому. Хотілося до кожного підійти, поплескати по плечу, сказати: «Здорово, от і я! Давненько не бачилися!» Це почуття ще більше посилилося, коли він побачив знайомі обличчя.