Був тут молодий чекіст, який на мітингу «містранівців» у Оперному театрі встановив тишу, грюкнувши об підлогу дверцятами. Іншого чекіста, трохи старшого, з опуклим, облисілим лобом, Олексій запам'ятав ще з того дня, коли, вештаючись з Павкою по Одесі, став випадковим свідком його перестрілки з грабіжником на Пушкінській вулиці. Нарешті, третього чекіста Олексій знав з чуток: це був начальник оперативного відділу губчека Демидов, кремезний голубоокий здоров'як в чорній шкірянці, застебнутій, незважаючи на спеку, на всі ґудзики.

Та, власне, і решту чекістів Олексій, здавалося, вже десь бачив, вони були звичними, своїми…

Небагатослівний, стриманий, з простим, малорухливим обличчям природженого розвідника, Олексій теж привернув до себе увагу. Чекісти з цікавістю поглядали на незнайомого високого на зріст хлопця в мішкуватому піджаку, з яким Олов'яников і Інокентьєв про щось довго розмовляли наодинці перед початком оперативної наради. Почав нараду Інокентьєв.

— Сьогодні ввечері, — сказав він, — влаштуємо невеличкий маскарад. Пограємося в блатних…

Не пояснюючи, навіщо це потрібно, він звелів усім подбати про відповідний зовнішній вигляд і о восьмій вечора знову зібратися тут.

— Вказівки дістанете на місці. Керувати операцією буду я і ось він… Називайте «старший», цього досить. — Інокентьєв показав на Олексія.

Усі глянули на нього.

Олексій сидів у кінці столу, прямий, застиглий. На щоках у нього проступили довгі жовна. Світлі, з холодним слюдяним блиском очі були зосереджені на бронзовій чорнильниці, яка стояла на столі. Коли Інокентьєв уже збирався закінчити нараду, він раптом сказав:

— Одну хвилину. А щодо спеціальної групи ви забули?

— Що?

— Та як же! — промовив Олексій, наче досадуючи на безпам'ятність начальства. — Можна вас на два слова? — і кивнув на двері.

Вони втрьох вийшли в коридор.

— Ти при своєму розумі? — накинувся на нього Олов'яников.

— Яка ще спеціальна група?

— Тихо! — схопив його за плече Олексій. — Він тут!

— Хто?

— Цей гад… Лежин!

На мить запанувала тиша. Стало чути, як за дверима жваво розмовляють чекісти. Олов'яников збліднувши спитав:

— Котрий?

— Опасистий, сидить поряд з Демидовим.