Харут ствердно хитнув головою і запитав, погладжуючи свою довгу бороду:

— Що ж ми маємо обіцяти?

— Ми хочемо, щоб після того, як Джана буде вбитий, і чорні кенда переможені, ви повернули нам викрадену леді і дали нам всім змогу піти з вашої країни.

— Ви вимагаєте неможливого, — сказав Харут, — це згубить нас. Але сядьте і поїжте. Тим часом я поговорю з іншими жерцями. Не бійтеся, ви в безпеці.

— Нам нічого боятися. Це ти — викрадач леді і призвідець смерті Бену, бійся. Пригадай слова оракула, Харуте.

— Я знаю їх. Але мені незрозуміло, звідки ви дізналися про них, — відповів він, після чого віддав кілька наказів.

Ми були оточені вартою і проведені через натовп у другий двір храму, який тепер спорожнів. Жінки принесли нам питво і їжу, яку ми з Хансом заходилися старанно наминати, тоді як Регнолль їв дуже мало. Радіючи, що після тривалих пошуків, нарешті, знайшов свою дружину, він боявся знову втратити її, і це позбавляло його апетиту. Поки ми їли, близько дванадцяти жерців зібралися між вівтарем і святилищем і почали гарячу суперечку з Харутом. По їхніх обличчях було видно, що думки полярно розійшлися.

Нарешті Харут зробив якусь пропозицію, на яку всі погодилися. Він і двоє інших жерців увійшли у святилище.

Хвилин за п’ять вони повернулися, і один із них зробив повідомлення, яке всі уважно вислухали.

Потім один жрець підійшов до нас і, вклонившись, запросив нас наблизитися до вівтаря.

Харут знову відкрив двері святилища, став праворуч від них і звернувся до нас цього разу своєю мовою. — Пане Макумазане, Ігезо і жовта людино, іменована “Світлом-у-темряві”! — сказав він. — Ми, головні жерці Дитяти, порадившись між собою і з мудрістю Дитяти, від імені білих кенда погоджуємося на ваші вимоги.

По-перше, після того, як ви вб’єте Джану і проженете чорних кенда, ми віддамо вам білу леді, дружину лорда Ігези. По-друге, ми проводимо вас і її з нашої землі до місця, звідки ви можете повернутися у свою країну. Ми виконаємо все це, бо коли Джана помре, ми більше не боятимемося чорних кенда і не буде потреби в оракулі. Коли у нас виникне потреба в оракулі, ми, без сумніву, зуміємо знайти нового. Але якщо ми присягаємося в цьому, ви у свою чергу поклянетеся до кінця війни залишатися з нами. Ви маєте присягнути, що доки ми самі не повернемо вам леді, ви не намагатиметеся бачити її. Якщо ви відмовитеся, ми оточимо вас кільцем і вартуватимемо, доки ви не помрете з голоду і спраги, бо ми не можемо проливати кров у цьому місці.

— Ми виконаємо свою обіцянку, але хто нам присягається, що ви виконаєте своє?