Тим більше, дорога, мила дитина заради мене потрапила в таку халепу! Крім того, чоловікові легше зустріти смерть у такій жахливій формі, аніж слабкій, ніжній дитині. Я не боягуз і від природи смілива людина, але мій план полягав у тому, щоб виручити перш за все дівчинку з біди, а потім убити себе, сподіваючись, що Всемогутній Бог пробачить мені самогубство за таких виняткових обставин. За кілька секунд усі ці думки промайнули в моїй голові.

— Добре, Мекензі, — сказав я, — скажи дикуну, що я буду викупом за Флосі, але я ставлю умову, щоб вона була вдома, перш ніж вони вб’ють мене!

— Ні! — вигукнули разом і сер Генрі, і Гуд. — Це неможливо!

— Ні, ні, — заперечив місіонер, — я не забрудню своїх рук людською кров’ю! Якщо Богу бажано, моя доня помре, нате Його свята воля. Ви хоробра і благородна людина, Квотермейне, але я вам не дозволю зробити це!

— Якщо іншого виходу немає, я зроблю це! — сказав я рішуче. — Це складно, — сказав містер Мекензі, звертаючись до лігоніні, — ми подумаємо! Удосвіта ми дамо відповідь!

— Добре, добре, біла людино! — відповідав недбало дикун. — Тільки пам’ятай, якщо запізнишся з відповіддю, твоя дитина ніколи не розцвіте пишною квіткою, я вб’ю її ось цим списом! Я міг подумати, що ти хочеш пожартувати і напасти на нас сьогодні вночі, та я знаю, що всі твої люди пішли, тут у тебе тільки двадцять чоловік. Де ж” твоя мудрість, біла людино, залишати при краалі так мало воїнів! Ну, на добраніч, прощавай! На добраніч вам, білі люди, ваші очі я скоро закрию назавжди! Зранку я чекатиму відповіді! — обернувшись до Умслопогаса, що стояв позад нього, він вимовив: — Відчини мені двері, приятелю!

Це було занадто для старого вождя, який втрачав терпіння. Останні десять хвилин він не міг стояти спокійно і готовий був кинутися на дикуна. Поклавши свою довгу руку на плече воїна, він так шарпнув його, що той опинився віч-на-віч з ним.

Наблизивши своє обличчя до озлобленого мазая, він сказав тихим голосом:

— Бачиш ти мене?

— Так, приятелю, я бачу тебе!

— А це бачиш? — він закрутив сокирою перед його очима.

— Так, приятелю, я бачу цю іграшку. Що з того?

— Ти, дикий собако, хвалькуватий мішок, який захоплює маленьких дівчаток! Цією іграшкою я вб’ю тебе! Добре, що ти вісник, а то я подрібнив би тебе на шматочки!

Воїн махнув своїм довгим списом і засміявся.

— Я хотів би стати з тобою до бою, як чоловік із чоловіком! Тоді б ми побачили!

Він обернувся, щоб піти, все ще сміючись.

— Ти стоятимеш переді мною, як чоловік із чоловіком, не бійся! — запевнив Умслопогас тим же зловісним голосом. — Ти станеш віч-на-віч із Умслопогасом, у якому тече царствена кров Чаки, з народу ама-зулусів, і зігнешся під ударами Інкозі-кааса. Смійся-смій-ся! Завтра вночі шакали сміятимуться і гризтимуть твої кістки!