Куртіс зробив рух і, обернувшись до Зорайї, сказав тихо:

— Мені здається, вчора у тебе знайшлося ніжніше ім’я для цього вовка, о, королево!

Я бачив, що Зорайя закусила губу, і кров підступила до її обличчя. Що стосується Нілепти, вона, розуміючи, що тепер не можна довше приховувати стан справ, відповіла на запитання Зорайї у новій і ефектній манері, яка, я твердо переконаний у цьому, була вселена їй кокетуванням і бажанням тріумфувати над суперницею.

Вона підвелася з трону й у всьому блиску своєї величної краси і грації, пройшла до того місця, де стояв її коханий. Зупинившись біля нього, вона веліла йому стати на коліна і відстебнула золоту змію зі своєї руки. Куртіс став перед нею на коліна, на мармуровій підлозі; Нілепта, тримаючи золоту змію обома руками, наділа її на його шию і застібнула, потім поцілувала його в чоло і назвала “дорогим паном”.

— Ти бачиш, — сказала вона, звертаючись до Зорайї, коли стих здивований гомін глядачів і сер Генрі піднявся з колін, — я наділа нашийника “вовкові”! Він буде моїм сторожовим собакою! Ось тобі моя відповідь, королево Зорайо, і всім, хто прийшов з тобою! Не бійся, — продовжувала вона, ніжно усміхаючись Куртісу і вказуючи на золоту змію, що обвивала його масивне горло, — якщо моє ярмо буде заважким, воно не завдасть тобі шкоди! Так, Царице Ночі, сановники, жерці і народе, що зібрався тут, — продовжувала Нілепта спокійним, гордим тоном звертаючись до оточуючих, — привселюдно я беру в чоловіки цього іноземця! Хіба я, королева, не вільна вибрати собі в чоловіки людину, яку я кохаю! Я маю на це таке ж право, як будь-яка дівчина в моїх провінціях. Так, він завоював моє серце, мою руку і трон, і якби він не був знатний лорд, найвродливіший і найкращий з усіх, не мав стільки мудрості і знань, — якби він був простий жебрак, — я віддала б йому все, що у мене є, все!

Вона взяла руку Куртіса і гордо глянула на нього, і так, тримаючи його руку, спокійно стояла обличчям до присутніх. Нілепта була така прекрасна, стоячи поряд зі своїм коханим! Вона була така впевнена в собі і в ньому, мабуть, готова на будь-який ризик заради нього, на будь-які жертви! Була такою великою чарівність її величної краси, сили і гідності, що більшість глядачів, помітивши вогонь у її очах і щасливий рум’янець на обличчі, урочисто аплодувала їй і кричала. Це був сміливий вчинок з боку Нілепти, а народ Цу-венді любить сміливість і мужність — навіть, якщо вони порушують традиції, але зуміють торкнутися його поетичної струнки.

Народ кричав, вітаючи Нілепту. Зорайя стояла, опустивши очі, і тремтіла від ревнивого гніву, відвернувши бліде, як смерть, обличчя, їй було нестерпно важко бачити тріумф сестри, яка відняла у неї кохану людину. Я вже говорив, що обличчя Зорайї нагадувало мені спокійні води моря в ясну погоду, коли в ньому дрімають приховані сили!