Люди прибігли до сплячого чоловіка, і всі побачили, що він спить, а біля нього лежить скривавлена сокира. “Це він, напевно, вбив свого брата!” — закричали всі, хотіли схопити його і вбити. Та він прокинувся й утік і, зустрівши по дорозі дружину, яка була винна в усьому, вбив її. Але смерть не стерла з лиця землі всіх її лиходійств, і на чоловіка ліг увесь тягар її гріха! Він був великий начальник, славний вождь, а коли втік, то став утікачем, волоцюгою без краалю, без дружини, ім’я якого з гнівом вимовляється на батьківщині! Він помре, як зацькований олень, далеко від батьківщини. Від покоління до покоління переходитиме розповідь про те, як підлий зрадник темної ночі убив свого брата Лусте!

Зулус замовк, і я бачив, що він глибоко схвильований своєю розповіддю. Він підвів голову і глянув на Гуда.

— Цей чоловік — я, Бугване! Так, я той утікач, волоцюга, згублений злою жінкою! Як було зі мною, так і ти будеш знаряддям, іграшкою жінки, на тебе ляже тягар чужих лиходійств. Слухай! Коли ти крався за Царицею Ночі, я йшов за тобою назирці! Коли вона вдарила тебе ножем у спальні Білої Королеви, я був там! Коли ти дозволив їй вислизнути, як змії в камінні, я бачив тебе, знав, що вона зачарувала тебе, так що віддана людина забула все, забула прямий шлях і пішла кривою стежкою. Пробач мені, батьку мій, якщо мої слова гострі, але вони сказані від чистого серця! Не зустрічайся з нею більше і з честю пройдеш свій шлях до могили! Врода жінки зношується, як хутряний одяг, і ти можеш потрапити через неї в біду, як було зі мною! Я все сказав!

Під час його довгої і красномовної розповіді Гуд мовчав, та коли розповідь почала нагадувати його власну історію, він почервонів, а дізнавшись, що зулус був свідком того, що сталося між ним і Зорайєю, дуже засмутився. Потім він пригнічено сказав.

— Зізнаюся, — сказав він із гіркою усмішкою, — я ніколи не думав, що зулус учитиме мене виконувати свої обов’язки. Але, мабуть, я дійшов до цього! Ви розумієте, друзі, яке велике моє приниження, і найгірше — це усвідомлення, що я заслужив його! Так, я мав віддати Зорайю до рук правосуддя, але не міг. Це — факт! Я відпустив її й обіцяв мовчати. Вона запевнила мене: якщо я пристану до її партії, вона повінчається зі мною і зробить мене королем. Слава Богу, у мене вистачило сили сказати їй, що навіть заради її любові я не залишу своїх друзів. Робіть, що хочете, я заслужив на це. І сподіваюся, що ви не потрапите в таку халепу, як я, — любити жінку всім серцем і відмовитися від спокуси володіти нею! Він обернувся, щоб іти.