Летиція щось кричала згори, та Гаррі довго не відгукувався.

Минуло не менше чверті години, поки він млявою ходою, немов відразу постарівши, дошкандибав назад до колодязя.

— Скарбу тут немає! — крикнув він замогильним голосом. — Його витягла ця чорна жаба, більше нема кому! А ми отруїли її й тепер не знаємо, куди вона все переховала!

— Що-о-о? — перепитала Летиція.

Гаррі склав руки біля рота, повторив ще раз, розбірливіше.

А я знову сів на канат і потер крилом свій чубчик — це сприяє концентрації думки.

Якби Чорна Королева і її люди забрали з колодязя скарб, вони прихопили б і скрині. Навіщо їх тут залишати? Без посудини таку купу металу далеко не перетягнеш.

Ось ключове слово: далеко.

Скарб має бути десь неподалік. А скрині залишені порожніми навмисне — щоб ті, хто сюди дістанеться, уявили, наче їх хтось випередив. Що, коли Пратт просто перетягнув вміст скринь глибше в штрек?

Ні, навряд. Повна нісенітниця. Ось і Логан, стрепенувшись, побіг з ліхтарем по коридору. Нічого він там не знайде…

Лічилка! Адже вона не закінчується словами «з бруса на брусок»! Там ще два рядки:

Я знову потер чубчик. Думай, голівонько, думай!

І до того моменту, коли Логан, піймавши облизня, прибрів назад, версія у мене назріла.

Один стриб, він же скок, у першій печері дорівнював чітко визначеній відстані — десяти футам. Чи не застосовується та сама міра розрахунку і надалі?

Я прострибав штреком відстань, що приблизно дорівнювала сорока футам, і як слід там розгледівся, звертаючи особливу увагу на склепіння коридору. На жаль, жодних ознак сховку.

Однак мої вагання тривали недовго.

— Де моя Клара? — кричала згори Летиція. — Вона з вами?

— Біс її знає, де ваша птаха! Витягайте мене! Тут більше нема чого робити! — роздратовано відказував Логан.