— А ось і рожевий алмаз, за який губернатор викупив свій палац!

Гаррі показав довершено круглий, невідгранований камінь дивовижного відтінку. Розміром він був з райське яблуко. Я не знаюся на ювелірних тонкощах, але думаю, що. важив він не менш ніж шістдесят каратів, а отже, був одним із найбільших діамантів за межами Індії.

— Все це ми розділимо навпіл. Тільки спочатку спекаємося двох ідіотів, які очікують нас ззовні. Фляга з вами?

— Так, — спокійно відповіла Летиція і погладила рожевий камінь, перш ніж покласти його назад у скриню.

— Ну, беріться. Ні, з іншого боку, у мене ж ліва рука порізана, самі знаєте. — Вони підняли скриню й понесли її до виходу. — А крім того, мені ще належатиме добряча частина від золота й срібла, що залишилися внизу. Присягаюся, мені судилося стати найбагатшим з усіх рудих ірландців! — Логан хрипло розсміявся. Як на мене, він був несповна розуму. — Прикро, що ви не дівчина, Епіне. З таким посагом я б охоче одружився з вами!

Вона сухо відповіла:

— Ви мені не до вподоби.

Пройшовши лаз, що вів до головної печери, я озирнувся. Копальня була освітлена ще палаючими лампами, над чорною дірою шахти стояв підіймач. Все підготовлено для підйому основної частини скарбу.

Потім Гаррі натиснув ногою на «брус» і «брусок» — кам'яна плита стала на місце.

— Навіщо? — запитала Летиція. — Адже незабаром ми повернемося сюди з матросами.

Він підморгнув:

— Для ефективності. У колодязі вхід до штреку я теж закрив. Нехай Дезессар бачить, скільки труднощів ми подолали.

* * *

На самісінькому виході з печери, перед розбурханою завісою водоспаду, Гаррі зупинився.

— Не будемо піднімати дашок. Хоч пан Кліщ і недовго пробуде разом із нами, а все ж ні до чого йому знати зайве. Ви не боїтеся змокнути, лікарю?

І вони пройшли просто крізь спадаючий згори потік, так само тримаючи скриню за руків'я. Летиція заховала мене під пахву — інакше б я не зумів би прорватися крізь цю перешкоду, та я все одно змок до останньої пір’їнки. Тепер раніше, як за дві години, мені не піднятися в повітря.

Проте на писаря наша неочікувана поява просто зі струменів водоспаду справили сильне враження.

Метр Сальє, який за весь час нашої відсутності так і не зійшов з місця, позадкував, замахав руками, потім почав хреститися.

— Каранда-баранда-дуранда! — грізно викрикнув Логан, фиркаючи і відпльовуючись. — Ось і все чаклунство. Як бачите, друже, ми повертаємося зі здобиччю. Хочете поглянути?

Вибравшись з чаші, в якій пінилася бура вода, вони з Летицією поставили тяжкий вантаж на каміння.