Всі поштиво замовкли. Делоні зняв із шиї бінокль, за допомогою якого Фандорін прикрив обличчя. Воно зовсім невчасно враз почервоніло.

Хвилин, мабуть, десять, він зволікав, розглядаючи через окуляри все підряд. Не бачив нічого крім водяного пилу і кам’яної поверхні безнадійного сірого відтінку. Затримався на яскравій плямі — це Капітан Флінт махав своїми яскравими крилами, оповитий, як німбом, райдужними бризками водоспаду. Оптичний ефект явно інтригував дурну птаху. Здавалося, вона хоче пірнути макітрою просто у воду.

— Ви до кінця світу будете розглядати свого папугу? — не витримав Делоні. — Чи це ви хмарками милуєтеся?

— Там щось є. — Ніколас підкрутив коліщатко. — Типу балки.

— Де?

— На виступі. Якась рівна поверхня. Схоже, не природного походження.

Філ взяв бінокль.

— Ну то й що? У такому місці сховок не облаштуєш.

— Це рештки якоїсь конструкції. Отже, іспанська копальня знаходилася саме тут.

Сінтія теж зажадала бінокля. За нею нотаріус.

Сподіваючись виграти час, Ніколас мовив:

— Треба туди піднятися. Але як це зробити?

Джерсієць роздратовано пирхнув:

— А раніше ви не могли сказати, що доведеться дертися прямовисним схилом? Ми б прихопили потрібне обладнання. Дотаємничипися! Тепер доведеться повертатися на базу!

— Агов! — долетів крик, підхоплений луною. — Все байдикуєте, археологи?

З-за повороту з'явився Фреддо. За ним із набурмосеним виглядом теліпав його нащадок з червоним волоссям.

— Я, старий бовдур, залишив у рюкзаку сигари. Хотів попихкати, а нема! — Він зупинився, оглянув партнерів. — Чого це ви такі скривлені, панове? Щось не так?

— Треба дертися он туди, — показав Делоні. — Знайдеться у вас на базі щось типу альпіністського спорядження?

Фреддо зсунув капелюха, розглядаючи водоспад. Почухав потилицю.

— У мішку є трос, скоби, молоток. Підіймач теж є. Як, малий, зможеш здертися? За окрему плату, звісно.