Його голос тремтів. У цю мить він боровся з нестримними емоціями. Але жоден порух довгих вій Маретти Редіссон не засвідчив, що вона взагалі чула його зізнання в коханні. Вона перервала його, перш ніж він закінчив.

— Що б ви не зробили, я не можу нічого обіцяти, Джимсе. Джимсе, ви ж не такий, як усі ті чоловіки, яких я навчена ненавидіти? Ви ж не будете НАПОЛЯГАТИ? Бо якщо будете — якщо ви такий самий — так, ви можете забиратися звідси вже сьогодні, не чекаючи на Жана Лазеля. Послухайте! Буря не припинятиметься ще годинами. Якщо ви вимагатимете плату за те, що зіграєте чесно, як я хочу, ви можете йти. Ви маєте мій дозвіл на це.

Зовсім бліда, вона піднялася зі свого великого крісла й стала перед ним. У її голосі й жестах не було гніву, але очі її палали, як найяскравіші зірки. Було в них щось таке, чого він не помічав раніше, і раптом його спіткала здогадка, від якої серце захололо, мов крига.

З глухим стогоном він простягнув до неї руки.

— Боже мій, Маретто, я не вбивця! Я не вбивав Джона Барклі!

Вона не відповіла.

— Ви не вірите мені! — скрикнув він. — Ви вірите, що я вбив Джона Барклі, і тепер я, вбивця, насмілююсь казати, що кохаю вас!

Вона тремтіла. Наче легка дрож охопила її тіло. Лише на мить Кентові здалося, що він бачить у її очах щось жахливе, що вона приховувала і з чим боролася, стоячи перед ним зі стиснутими в кулачки руками. Адже в її обличчі, в її очах, в пульсуванні жилки на її білій шиї він бачив у той момент майже приховану агонію пораненого звіра. А тоді все зникло, хоч він і далі молив її, благаючи вірити йому.

— Я не вбивав Джона Барклі!

— Я і не думаю, що вбивали, Джимсе, — промовила вона. — Це дещо…

Вони зовсім забули про бурю, яка не переставала вити й струшувати шибки. Але раптом, перекриваючи її монотонний гамір, почувся зовсім інший звук, і Маретта здригнулася, наче вдарена електричним струмом. Кент теж озирнувся на вікно.

Це був металевий стук — стук, що одного разу вже попереджав їх про наближення небезпеки. І цього разу він звучав дуже наполегливо. Здавалося, наче чийсь голос гукає до них з-під вікна. Це було більше, ніж застереження — це був сигнал близької неминучої загрози. І в ту мить Кент побачив, як руки Маретти Редіссон швидко злетіли до її горла, а в очах спалахнув несподіваний вогонь, і вона коротко скрикнула, дослухаючись до звуку за вікном.

Роздiл 17

Роздiл 17

За якихось десять секунд, як здалося Кенту, Маретта Редіссон знову перетворилася на дивовижне створіння, що тримало трьох чоловіків у казармах під прицілом свого маленького чорного револьвера. У першу мить друге попередження Муї викликало в неї шок. Разом із ним нахлинув страх, що майже сягнув найвищої межі. Потім настала реакція — настільки швидка, що неабияк здивувала Кента. Протягом десяти секунд струнке тіло дівчини наче зросло, обличчя спалахнуло новим вогнем. Її погляд, кинутий на нього, був сповнений того самого шалу, із яким вона протистояла трьом констеблям. Вона була готова битися.