Кент ближче притягнув її до себе.

— Коли ти наберешся сил, — прошепотів він, — ми підемо тією прихованою стежкою разом, повз Хранителя, в Доусон. Тому що там ми маємо знайти… місіонера…

Він замовк.

— Будь ласка, продовжуй, Джимсе.

— І ти станеш… моєю дружиною.

— Так, так, Джимсе — на віки віків. Але, Джимсе, — її руки обвилися навколо його шиї, — дуже скоро перше серпня.

— Так?..

— А в цей місяць щороку через гори до нас у гості приїздять чоловік і жінка — батьки матінки Анни. А татко матінки Анни…

— Так?..

— Він місіонер, Джимсе.

І, піднявши очі до неба в цю годину радості й торжества, Кент повірив, що на мить лице Хранителя осяяла усмішка.