Ще жодна людина в світі не дивилася на нього такими очима. Не вимовивши ані слова, вона простягнула руку, і Кент віддав їй знаряддя вбивства. А наступної миті вона обернулася, стиснувши горло рукою, і вийшла у двері.

Він чув, як вона непевним кроком підіймається сходами.

Роздiл 18

Роздiл 18

Кент не рухався. Всі його відчуття ніби відмовили — він майже фізично нездатний був відчувати будь-які емоції, окрім жаху й потрясіння. Чоловік невідривно дивився на сірувато-біле спотворене обличчя Кедсті, коли почув, як зачинилися двері в кімнаті Маретти. З його губ зірвався скрик, але він не чув його й не усвідомлював, що кричить. Його тіло охопило несподіване тремтіння. Він не міг не вірити, адже докази були очевидні. Стоячи позаду його крісла, Маретта Редіссон ударила інспектора поліції тупим предметом. Удар оглушив його. А після того…

Він провів рукою по обличчю, мовби намагаючись зняти пелену з очей. Те, що він побачив, було неможливим. Те, про що свідчили докази, було неможливо. Опираючись нападу, рятуючись від смертельної небезпеки, захищаючи честь або кохання, Маретта Редіссон цілком здатна була вбити. Але підкрадатися до жертви зі спини… Годі й думати! Але ж бійки не було. Навіть пістолет на підлозі свідчив про це. Кент підібрав зброю й глянув ближче. І знову несвідомий крик розпачу напівстогоном вирвався з його грудей. На рукояті кольта була пляма крові й кілька сивих волосків. Кедсті оглушили його власною зброєю!

Кент поклав пістолета на стіл. Йому в око впав блиск чогось металевого з-під краєчка газети, і він витягнув невідомий предмет з його схованки — це виявилися довгі кравецькі ножиці, якими послуговувався Кедсті, готуючи альбом газетних вирізок й офіційні звіти. Це була остання ланка у добірці безжальних доказів — пістолет із недвозначною плямою, ножиці, пасмо волосся і Маретта Редіссон. Він відчув раптове запаморочення. Кожен нерв його тіла здригнувся від потрясіння, і коли шок минув, Кент відчув, що вкривається потом.

Реакція настала швидко. Це брехня, сказав він собі. Докази неправдиві. Маретта не могла скоїти цього злочину — так, як цей злочин розгортався перед його очима. Щось ховалося від його уваги, щось, чого він не бачив, не міг побачити. За мить він уже був колишнім Джеймсом Кентом. Роками відпрацьовані навички розшуку, наче бувалі треновані солдати, миттєво стали до служби. Він знову бачив перед собою Маретту, бачив, як вона дивилася на нього, коли він увійшов до кімнати. Те, що було тоді в її широко розкритих очах, свідчило не про вбивство. Це не була ненависть. І не безумство. Це був відчайдушний німий крик пораненої душі, що здригалася в нападі такої муки, якої не відкривали йому жодні людські очі. І раптом у ньому заговорив могутній голос, перекриваючи всі інші думки, — про те, яким жалюгідним є кохання, якщо в коханні немає віри.