Я поточився від химерного створіння і прихилився спиною до стіни. Я почувався кволим і жахливо наляканим. Я закахикав. Кашель захопив усе моє тіло, примушуючи мене перекочуватися й зігнутися в дві погибелі та притиснутись до стіни. Я кахикав, поки мій зір вибухнув яскравими кольорами, а в роті у мене з’явився солоний і водночас солодкий смак.

Я впав навколішки навпроти стіни, мій рот наповнився теплою мокротою, і я виплюнув великий згусток крові на підлогу. Я втупив у нього розгублений погляд, не розуміючи, що зі мною відбувається. Я підніс руку до рота й витер собі губи. Коли я її звідти прибрав, вона смерділа кров’ю.

І тоді я зрозумів, що це таке. Лорен і я пройшли крізь двоє запечатаних дверей у гробницю, зачинену протягом двох тисяч років – і ми надихалися повітря, насиченого спорами cryptocoсcus neuromyces, прокляття фараонів.

Тепер для мене було надто пізно подумати про застосування застережних заходів. Я повірив у те, що позаяк архів безпечний, то сусідні тунелі теж не становлять небезпеки. У своєму прагненні домогтися нових результатів та своєму збудженні я зовсім не подумав про грибкову небезпеку, навіть тоді, коли Лорен і я погодилися на тому, що двері наглухо запечатані, й коли я почув запах грибків у гробниці царів.

А тепер мої легені були засмічені страхітливими колоніями живих грибків, я відчував, як у мені зростає щось живе, годуючись м’якими тканинами мого тіла й випорскуючи свою отруту в мою кров, яка переносить їх до мозку.

– Ліки, – вихопилося в мене, – я повинен знайти якісь ліки.

І, хитаючись, попрямував до полиць. Спробував прочитати назви на корінцях книжок, але літери перетворилися на маленьких чорних комах й розповзлися геть. Несподівано товста плямиста змія розгорнула свої кільця на верхній полиці й шугнула до мого обличчя – товста й роздута гадюка з чорним язиком, який вистрілював із пащі. Я поточився, потім обернувся й вискочив у ніч.

Дим був густий, він закручувався навкруг мене, душив мене, і я розпачливо кахикав. Полум’я, яке спалювало мене, освітлювало все мертвотно-блідим сатанинським сяйвом, моторошно червоним і тремтливим. Мене оточували чорні форми й дивні звуки. Я побачив хатину Лорена й побіг до неї.

– Лорене! – заволав я, вламуючись у двері. – Лорене! – повторив я, задихаючись і кахикаючи.

Загорілося світло. Саллі була сама-одна в ліжку Лорена, гола, вона підвелася й подивилася на мене, сонна, з напівзаплющеними очима.

– Де він? – крикнув я до неї.

Вона дивилася на мене збентежена, нічого не розуміючи.

– Бене, що сталося? Ти в крові.