Слідом за тим рухом папірусні голови хиталися, то був рух відкриття й закриття, що примушував їх протягом короткого часу розгойдуватися, після чого вони знов ставали нерухомими. Рух спокійний, проте важкий, свідчив про розміри тварини, що ховалася під ним.

Великий буйвіл, який ішов на чолі стада, несподівано зупинився за п’ятдесят ярдів від папірусових заростів. Він високо підняв ніс і широко розставив вуха під важким шишаком рогів. Маленькими й підозріливими свинячими оченятами він пильно вдивлявся в очеретяні хащі попереду. Стадо позаду нього зупинилося також, стривожене його нерухомістю.

Великий лев вискочив з очерету на повній швидкості такою собі брунатною плямою. Цей звір майже не поступався вагою тій здобичі, на яку полював. Він перетнув відкритий простір так швидко, що, коли буйвіл тільки почав повертати назад, великий лев уже був на ньому.

Він стрибнув йому на спину й вгородив жовті ікла в товсту чорну шкіру та плоть на плечі й на стегні. Довгі ікла поринули в загривок буйвола, утримуючи його, поки одна лапа простяглася вперед і вхопила буйвола за ніс. Одним могутнім посмиком лев обкрутив чорну шию проти ікл, що утримували її, хребет буйвола хруснув із лунким виляском, і ноги в бика підломилися на повному бігу.

Перш ніж буйвіл упав, великий лев покинув його, легко зістрибнувши на землю, і, здавалося, він навіть не доторкнувся до неї, як уже знову був у повітрі, здійснивши довгий дугоподібний стрибок, блиснувши на тлі рожевого світанку м’якою брунатною барвою й опустившись на спину старої чорної корови, що бігла поруч із биком.

Із легкістю колібрі, що перелітає від квітки до квітки, великий лев чинив свої вбивства. Він із тріском ламав кістки у світанковому повітрі, поки жертва несла його вперед під натиском буйволів, що втікали чвалом, а коли корова вмерла, великий лев одним стрибком перелетів до наступної, знову вбиваючи й знову одним стрибком перелітаючи до наступної жертви.

Великий лев убив шістьох буйволів, перш ніж перелякане, опановане панікою стадо пробігло триста кроків. Він дозволив їм бігти далі. Тупотіння їхніх ратиць стихло, далека смуга папірусу проковтнула їх, і вони зникли.

Великий лев стояв у м’якому сяйві світанку. Його довгий хвіст із пучком чорної шерсті на кінці ще шмагав по боках, збуджений після полювання. Кожен його м’яз був напружений і набряклий, і великий звір напівприсів, піднявши пласку голову, схожу на голову змії, так ніби хотів виміряти вагу довгих білих ікл, що загиналися вниз, майже доторкаючись до пухнастого хутра на його грудях.