Вона падала й вставала на ноги з десяток разів, і щоразу її тіло було більше побите й подерте. Востаннє вона впала незадовго перед заходом сонця.

Сидячи в башті, обмотаний важкими ланцюгами, Тимон дав присягу. У своєму гніві, переживаючи горе й біль, бачачи, як безживне тіло Селени стрибає й ковзає на твердій землі, залишаючи брудні коричневі плями на сухій, червоній африканській землі, Тимон заприсягнувся помститися. Потім Тимон заплакав, востаннє у своєму житті він не зміг стримати сліз. Вони збігали по його обличчю й капали з підборіддя, змішуючись із кров’ю та пилюкою, що обліпили йому тіло.

Гай наповнив вином чашу з однієї зі своїх улюблених амфор, тієї, яку він зберігав для особливих випадків. Він тихенько наспівував сам до себе, й легка усмішка раз у раз набігала йому на уста й примушувала його темні очі іскритися.

Він повернувся до Опета опівночі, поспав п’ять годин, а тепер, помившись й одягшись у свою найкращу білизну, послав рабиню, щоб вона покликала пророчицю Опета зустрітися з ним. Уся кров і всі пристрасті останніх тижнів, проведених на пагорбах, які оточували долину великої річки, тепер були забуті в чеканні зустрічі з Таніт. Він забув і про скалічене тіло Селени, яке притягли до табору за бойовим слоном, про високу постать Тимона, зігнутого під вагою ланцюгів і свого горя, коли його повели геть наглядачі рабів, забув про його грізний звинуватливий погляд, спрямований на Гая, про його закуті в ланцюги руки, які він підняв жестом погрози чи благання, Гай не міг зрозуміти, що саме ховалося за тим жестом. Забув і про те, як свистів і сичав канчук наглядача рабів, опускаючись на чорні закривавлені плечі, канчук завтовшки з палець, який шмагав, не розтинаючи шкіру. Уперше відтоді, як усе сталося, Гай цим не переймався, бо все його єство заповнилося радістю кохання.

Замислено випнувши губи, він капнув чотири краплі прозорої рідини з голубої скляної пляшечки у вино, заткнув пляшечку й помішав вино вказівним пальцем, замислено обсмоктавши палець і зморщивши носа перед слабким пліснявим запахом наркотику. Він додав у вино трохи дикого меду, щоб замаскувати запах і смак, покуштував вино знову й, нарешті задоволений, поставив чашу на дерев’яний стілець поряд із купою подушок. Там уже стояла тарілка з тістечками й цукерками. Гай накрив чашу з вином клаптем шовкової тканини, потім із втіхою подивився на свої приготування. Він узяв лютню, піднявся сходами на дах і сів там біля парапету. Налаштував інструмент і став бренькати на ньому, тренуючи голос і пальці й дивлячись у вузький провулок, що вів до парадних воріт його дому.