Почуття виснаження опанувало його незабаром після півночі, й він упав обличчям на дошку, на якій писав, і заснув, притиснувшись щокою до любовної поеми, присвяченої Таніт і записаної на золотому сувої. Вогник у лампі задимів, ослаб і погас.

Чиїсь грубі руки потрусили його вдосвіта за плечі, він підняв голову, подивився поглядом, затуманеним після вчорашньої пиятики. Це був Мурсил, начальник полювання.

– Великий Лев послав мене по тебе, святосте. Собаки вже на повідках, зібралися й наглядачі рабів. Двоє з царевих рабів утекли, й цар запрошує тебе взяти участь у переслідуванні.

Навіть у своєму напівпробудженому стані Гай відразу зрозумів, хто були ті раби-втікачі, й відчув, що його занудило.

– Йолопи, – прошепотів він. – О, безмозкі йолопи! – Потім подивився на Мурсила. – Ні, – сказав він. – Я не можу приєднатися до них. Я хворий, скажи їм, що я хворий.

Селена стояла в темряві й дослухалася до п’яного реву та реготу, які долинали з царського намету. Під своїм коротким плащем вона заховала шкіряну торбину з перемеленим зерном, пучком копченого м’яса, висушеного в тверді чорні смуги, й маленьким глиняним горщиком. Це була їжа для них обох на чотири дні, а на той час вони будуть уже на протилежному березі великої річки. Вона водночас боялася й була радісно збуджена. Вони обмірковували це протягом двох років, і безліч емоцій нуртували за незворушністю її круглого обличчя, коли вона чекала.

Тимон нарешті прийшов; він нечутно й так раптово опинився поряд із нею, що вона мало не задихнулася з переляку. Він узяв її за руку й повів до межі табору. Вона побачила, що він також одягнений у плащ, лук і сагайдак висять за його плечем, а короткий залізний меч пристебнутий до пояса. Носити рабам таку зброю було заборонено під страхом смерті.

Двоє охоронців стояли на воротях частоколу, й, поки Селена говорила з одним, обіцяючи йому свої ласки, Тимон вийшов із темряви позад них. Він зламав їм в’язи голими руками. Узяв кожного однією рукою й труснув їх у такий спосіб, у який собака трусить пацюка. Охоронці не встигли скрикнути, Тимон обережно поклав обидва тіла біля воріт, і вони вийшли з табору.

Вони пройшли крізь ту заглибину, де вдень убивали слонів, а вночі бридко завивали та гарчали пожирателі стерва. Гієни та шакали билися над кривавими шматками м’яса й уламками кісток. Тримаючи в руці оголеного меча, Тимон провів Селену крізь ту зграю бридких стерв’ятників, і, хоч скрадлива гієна з опущеними плечима пішла за ними, стогнучи та хихочучи, вони дійшли до проходу й стали спускатися слоновою стежкою в долину. Місяць добре освітлював ніч, і вони рухалися швидко. Зупинилися лише один раз біля броду через струмок відпочити й випити трохи води, потім знову поквапилися на північ.