І Гай обняв її міцніше, відчуваючи, як тіло йому холоне. Ніч, поховальні багаття – і справді лихі знаки.

– Я плакала, мій володарю. Не знаю чому, але мене опанувало тяжке відчуття втрати. Там відбулася битва. Земля була всіяна зброєю і зламаними щитами. Я натрапила на штандарт Шостого легіону, сонячного птаха, зламаного й викинутого в грязюку.

Він затремтів від страху – сонячний птах зламаний і викинутий на землю! Адже це був не тільки символ його легіону, а й його власний, особистий тотем.

– Потім до мене підійшла наша пані Астарта. Вона також плакала. Срібні сльози стікали по її білому обличчю. Вона була дуже гарна й дуже сумна. Вона заговорила до мене й висварила мене: «Ти мусила залишитися з ним, Таніт. Такого ніколи не сталося б, якби ти була з ним».

Гай відчув поколювання сумніву крізь свій забобонний страх. Він поклав руки на плечі Таніт і відсунув її назад, щоб роздивитися її обличчя. Очі в неї почервоніли, й сльози омили їй щоки, але його підозри не розвіялися. Її поведінка здалася йому надто досконалою, а він давно зрозумів, що коли Таніт налаштує на щось своє серце, то примусити її змінити свій намір нелегко.

– Таніт! – суворо сказав він. – Ти знаєш, що перебріхувати слова богів не годиться.

Таніт із палкою переконаністю кивнула головою.

– О так, мій володарю.

– Як пророчиця ти маєш священний обов’язок, – правив своє Гай.

Таніт витерла щоки і згадала, як Гай користується цим священним обов’язком, щоб правити політичним та економічним життям нації, не кажучи вже про свої персональні прибутки. Вона не могла відмовити собі в лукавому задоволенні заплатити йому його ж таки власною монетою.

– Я це добре знаю, святий отче.

Гай пильно подивився на неї, але не побачив доказів лукавства. Неспроможна витримати погляд його чорних очей бодай на мить довше, Таніт знову занурила обличчя в його шию й мовчки чекала. Мовчанка тривала досить довго, перш ніж Гай зрештою визнав свою поразку.

– Ну, гаразд, – пробурчав він. – Я залишу тебе біля себе, якщо так хоче богиня.

Таніт обняла його міцно й тріумфально всміхнулася в кучеряву бороду Гая Бен-Амона.

П’ять днів Гай перевіряв рухливу масу людей, що пливла до великої річки, наче величезна чорна медуза. Він щоразу відступав назад, пересуваючись попереду неї, домагаючись, щоб його невеличка сила залишалася компактною й організованою під його керівництвом, застосовуючи її раціонально й економно для розв’язання певних конкретних проблем.

На п’ятий день він сконтактувався з гарнізоном у Сеті. Маґон, старий командувач, віддався в розпорядження Гая зі своїми тисячею вісьмомастами лучниками та легкими піхотинцями, дванадцятьма бойовими слонами, двома патрульними галерами на сто весел кожна й значним арсеналом гарнізону.