Гай привітав його в гарячий полудень на невеличкому пагорбі за десять миль на південь від річки й відвів Маґона вбік, щоб їхню розмову не почули підлеглі.

– Для мене честь служити під вашим керівництвом, святий отче. Люди кажуть, що ті, хто йде за штандартом Сонячний Птаха, здобувають славу.

– Тут на всіх вистачить слави, остерігаю вас, – похмуро сказав йому Гай і показав рукою через порослу лісом відкриту рівнину. – Онде вони.

Армія рабів рухалася, як густа колона голодних мурах, і білий туман пилюки підіймався над деревами.

– Яка перша думка приходить тобі в голову? – спокійно запитав Гай, і Маґон окинув пильним поглядом далеку армію.

– Звідси, мій володарю, вони мають такий самий вигляд, як і будь-яка інша армія на марші, – промурмотів він із сумнівом у голосі.

– І хіба це не здається тобі дивним? Адже це не армія, Маґоне, а набрід рабів, що втекли від свого хазяїна. А проте вони пересуваються як організована сила.

Маґон швидко кивнув головою, зрозумівши думку Гая.

– Так! Так! Вони комусь підкоряються, сумніву немає. Звичайно ж, важко повірити, що вони перебувають під чиїмось контролем.

– Але це ще не все, – сказав йому Гай. – Через мить ти побачиш, що я маю на увазі, бо я організував собі невеличку розвагу. Я хочу підсипати тим рабам чималу частку перцю в їхню дієту. Через мить ми нападемо на їхній обоз, і тоді ти побачиш, що я маю на увазі.

Вони на мить замовкли, спостерігаючи, як ворог повільно рухається в їхньому напрямку.

Тоді Гай запитав:

– У якому стані перебуває річка, Маґоне?

– Мій володарю, її рівень дуже низький.

– Брід можна перейти? – наполягав Гай. – Яка його глибина?

– Його можна перебрести пішки. Вода в найглибшому місці сягає до шиї, але тече швидко. Я наказав перерубати мотузки на броді.

Гай кивнув головою.

– Вони рухаються до броду біля Сета. Я був у цьому переконаний, коли вони обрали Лулуль як перехід через скелі в долину. – Гай замовк на трохи довше. – Саме тут я їх і знищу, – твердо провадив він, і Маґон скоса подивився на нього. «Знищу» здавалося дивним словом для воєначальника, який має під своєю орудою три тисячі людей і має намір воювати з армією, що нараховує тридцять тисяч.

– Мій володарю! – крикнув один з офіцерів Гая. – Атака почалася!