Гіпопотам помчав на них повним чвалом, і людські тіла розліталися від нього, як полова, підхоплена вітром. Він накинувся на них, клацаючи щелепами, і здавалося, ніщо не зможе встояти проти могутньої сили цього навального натиску. Він прорветься крізь них і знайде собі безпеку в глибинах річки. Проте вони кишіли навколо нього з боків і ззаду, і його натиск помітно ослаб, хоч його рик здавався гучнішим, і клацання жовтих ікл, що перекушували живу плоть, долинало до глядачів, які стояли на острові.

Манатассі стояв спокійно, злегка нахилившись уперед, із легкою усмішкою на покраяному шрамами обличчі, і його жовті очі дивилися уважно й пильно.

Вода в річці пінилася, блищала й іскрилася. Ревіння бегемота набуло нової ноти, в ньому звучав натяк на паніку, і його більше не було видно під кишінням голих чорних тіл. Він здавався скорпіоном, на якого напала армія мурашок, створінь, зовсім крихітних супроти нього, але вони розчавлювали його своєю величезною кількістю. Сонячне світло блищало на мокрих чорних тілах, і рух бегемота вперед був зупинений. Він перетворився на ворухливу кулю людських тіл, тоді як навколо нього вода стала коричневою від крові, й покалічені тіла відпадали від нього, як отруєні чорні кліщі від тіла бика. Вони пливли вниз за млявою течією, тоді як інші роїлися навколо бегемота, готові замінити їх.

Тепер у якийсь чудесний спосіб сплетіння людей і звіра стало рухатися до острова. Залишивши хащі смерті позаду, вони повільно наближалися по мілкій воді.

Вони добулися до острова й вийшли з води – тисяча, а може, й дві тисячі чоловіків, що винесли виснаженого, хоч він і досі пручався, бегемота з річки й стали підійматися вгору берегом. Бегемот розлючено крутив головою з боку в бік, і всі, до кого дотягувалися його ікла, помирали, заповнюючи його пащу своїми тілами та гарячою кров’ю.

Залишаючи позад себе густий слід мертвих і жахливо покалічених людей, вони принесли величезного звіра туди, де його чекав Манатассі. Воєначальник, хитаючись, вийшов наперед. Він був слабкий від утрати крові, бо гіпопотам одним укусом своїх страшних ікл відтяв йому руку вище ліктя.

Він подав цареві важкого списа. Манатассі виступив уперед і, поки його люди тримали нажахане страховище, вдарив списом у горло, поціливши в яремну артерію першим ударом. Бегемот помер, випустивши фонтан чорної крові і гучний крик, що луною розійшовся серед пагорбів.

Манатассі відступив назад і байдуже спостерігав, як його люди добивали своїх поранених ударами милосердя, а коли його воєначальник підійшов і попросив честі померти від руки свого царя, очі Манатассі сяйнули коротким зблиском гордості. Він завдав удару милосердя, розтрощивши череп чоловіка одним ударом залізної руки, а тоді відступив назад і холодно всміхнувся, побачивши приголомшений вигляд шейха.