– Ми чули про битву біля міста, яке називається Сет.

Манатассі заревів від лютого болю. Він стрибнув до шейха, витяг із-під плаща свою руку з залізними пазурами й простяг її до обличчя Омара. Омар відсахнувся і притулився до брата.

– Не глузуй із мене, малий коричневий чоловічку, не глузуй із мене, а то я вирву твою печінку.

Омар застогнав від жаху, й піт заструменів йому в бороду.

– Мир, – поквапно втрутився Гасан. – Мій брат хотів лише сказати, що розбити легіони Опета дуже нелегко.

Манатассі схопив ротом повітря, ще тремтячи від гніву. Він відвернувся, підійшов до краю острова й подивився у воду. Його плечі здіймалися, а груди важко всмоктували повітря, але потроху він заспокоївся й повернувся до своїх співрозмовників.

– Ви їх бачите?

Він показав рукою на своє військо, яке досі затуляло чорною хмарою пагорби.

– Хіба одна кількість буде достатньою? – запитав Гасан. – Ти кидаєш виклик могутньому ворогу.

– Я покажу вам, чого моє військо варте, – сказав Манатассі й підняв свою залізну лапу.

Один із його воєначальників прибіг від їхнього човна й упав перед ним навколішки.

Манатассі промовив кілька слів на венді й показав на річку. Воєначальник підхопився на ноги з виразом радості, яка освітила його чорне обличчя. Він віддав честь царю, підстрибуючи, побіг до берега, стрибнув на ніс човна й наказав човнярам негайно пливти до північного берега.

Шейхи дивилися зі спантеличеною цікавістю, як новий рух розпочався в густому скупченні воїнів на далекому березі. Вони рушили вперед двома щільними колонами, бредучи у воді, й Гасан здивовано вигукнув:

– У них немає зброї!

– Вони голі, – докинув Омар, і його жах минув і змінився еротичною цікавістю, коли він дивися, як чорні колони бредуть на мілководді. Наче роги буйвола, вони оточили один із піщаних берегів, і хоч вода доходила їм до грудей і гальмувала їхні рухи, проте маневр був здійснений раніше, аніж старий самець-гіпопотам прокинувся зі свого глибокого у стилі Гаргантюа сну й побачив, що він оточений.

Він підвівся на ноги й люто озирнувся навколо себе свинячими рожевими очима. П’ять тонн тугої плоті, одягнені у грубу сіру шкуру, забризкану на череві рожевими плямами. Ноги в нього короткі, товсті й могутні, й коли він роззявив пащу, щоб заревіти, то виставив назовні великі жовті ікла кольору слонової кістки, які могли перекусити бойовий човен навпіл.

Він побіг незграбним чвалом, залишаючи глибокі сліди від ратиць у річковому білому піску, й налетів на стіну чорних тіл, які відрізали йому шлях від глибокої води. Він опинився на мілині, спінивши воду, тоді як попереду нього стіна з чорних чоловіків стала міцнішою і товщою, бо до неї приєдналися нові воїни, що приймали на себе й поглинали його натиск.