На ньому був плащ із леопардової шкіри, а на ногах сандалі, але він не мав на тілі жодної прикраси й не мав зброї. Він стояв, високий і сухорлявий, нависаючи над шейхами, і вони, здавалося, втратили свою значущість перед його велетенським тілом.

Він подивився на них пронизливими жовтими очима хижого птаха, очима, які, здавалося, нишпорили в їхніх душах.

– Я Манатассі, – неголосно повідомив він, але його слова ніби грізно загуркотіли. – Я Чорний Звір.

Вони знали про нього досить, аби не здивуватися, що він вільно заговорив їхньою мовою.

– Я Гасан, шейх Софали, принц Мономатапи й віце-правитель імператора Чана.

– Ви любите жовтий метал, – сказав Манатассі таким тоном, ніби звинувачував, і Гасан був вибитий із рівноваги.

Він закліпав очима й подивився на Омара.

– Так, – підтвердив Омар. – Ми його любимо.

– Я дам вам його стільки, що ви подавитеся, – сказав Манатассі.

Омар облизав губи – то був неусвідомлений вираз жадібності – й усміхнувся.

– То ти маєш багато дорогоцінного металу? – запитав Гасан.

Такий прямий підхід до питань торгівлі був для нього бридкий. Цей чоловік дикун, він не розуміється на тонкощах дипломатії. Проте золото варте певної безтактності в переговорах, а надто в тих кількостях, на які натякнув цей самозваний чорний звір.

– Звідки воно тобі надходить?

– Зі скарбниці Ланнона Гікануса, Великого Лева Опета й царя чотирьох царств, – сказав Манатассі, й Гасан відразу спохмурнів.

– Я тебе не розумію.

– Тоді ти дурень, – сказав Манатассі, й Гасан густо почервонів під своєю брунатною шкірою. Відповідь швидко набігла йому на губи, але він відчув, як застережливі пальці брата здавили йому зап’ясток.

– Поясни мені, що ти маєш на увазі, – запитав Омар. – Ти маєш намір воювати з Опетом?

– Я знищу їх, знищу їхній народ, їхні міста і їхніх богів. Я не залишу від них ніякого сліду й жодної живої людини.

Велетенський негр затремтів, біла піна змочила його повні рожеві губи, й масні краплі поту заблищали на його спотворених рисах.

Омар делікатно всміхнувся.