«Оце в такому настрої доводиться нам починати останню битву, з такою сумішшю смутку та гніву», – подумав Гай, ідучи з Ланноном понад шеренгами свого війська.

Зійшло сонце, відкидаючи довгі тіні на світло-коричневу траву рівнини. Ліворуч від них простягалася весела голубінь озера, по якій вранішній вітерець переганяв клапті білої піни. Низько над водою пролетіла зграйка птахів у формі літери V, біла на тлі безхмарного голубого неба. Праворуч здіймалася нерівна лінія стрімчаків, поцяткованих відтінками рожевого кольору й накритих темно-зеленою рослинністю.

Гай, дивлячись на озеро й на стрімчаки, сприймав їх лише як пункти укріплення флангів.

Попереду них, перед мурами, лежала відкрита рівнина з низьким чагарником і кількома деревами, що відкидали густу тінь; вона спадисто опускалася від скель і до берега озера, маючи завширшки близько римської милі. Це був відкритий фронт, від якого можна було не сподіватися ніяких сюрпризів, хоч він і здіймався та опускався низенькими хвилями, наче поверхня заснулого океану.

У їхньому тилу були будівлі та вулиці нижнього міста, лабіринт із низеньких глиняних стін та пласких дахів, тоді як далі назад здіймалися масивні кам’яні мури храму, а вгорі над ними височіли вершини сонячних башт.

Отже, це було добре місце для останньої битви, воно дозволяло організувати гнучкий фронт із твердими флангами й мало відкриту лінію для відступу.

Ланнон пройшов перед рядами. У його пружній ході видно було мету, яка прикрашала його стомлені очі й спотворене від горя обличчя; обличчя чоловіка, що бачив, як його родина згоріла живцем, тоді як він стояв поруч. Гай ішов за ним, переставляючи довгі ноги крабовидною ходою, так добре знайомою всім. Сокира з грифами лежала в нього на плечі, а обладунок, пристосований до його горбатої спини, був яскраво начищений і сяяв у сонячному світлі. Бекмор і гурт офіцерів ішли за ним.

Легіони були вишикувані бойовим строєм, і Гай не побачив жодної вади в їхньому розташуванні. Легка піхота стоїть попереду, кожен чоловік має на озброєнні пучок метальних списів, а також особисту зброю на поясі. За ними – важка піхота, великі й дужі чоловіки, озброєні сокирами й бойовими списами, закуті у важкі обладунки, ці воїни становлять хребет легіонів. Коли легка піхота відчуває на собі великий тиск, вона може відступити назад крізь їхні ряди й дати ворогові наштовхнутися на твердий бар’єр залізної зброї та залізних обладунків.

У тилу стоять лучники. Розташувавшись на прямокутних підвищеннях, вони мають змогу обсипати ворога стрілами понад головами піхоти.