Вони вибігли в прохід, і їх наздогнала нова хмара стріл. Одна з них ударила в шолом Гая і ковзнула по ньому, бризнувши іскрами на стіну поруч із ним, інша знайшла отвір у нагруднику останнього легіонера й ударила в кістку його хребта. Ноги підігнулися під ним. У розпачі він поповз слідом за Гаєм, тягнучи скалічене тіло лише зусиллями рук.

– Зроби мені ласку, володарю, – простогнав він, із жахом уявивши собі, як його каструють і розпорють йому живіт, коли він буде ще живий. – Не залишайте мене для них, святосте.

Гай перестав бігти й гукнув:

– Не зупиняйся, Ланноне. Я тебе дожену.

Він повернувся назад, і легіонер побачив, що він підійшов до нього.

– Нехай Ваал благословить вас, святосте, – крикнув він і зірвав із голови шолом, нахиливши голову й підставивши шию.

– Знайди спокій! – сказав йому Гай і відтяв йому голову одним ударом сокири, а тоді кинувся бігти далі.

Стріла влучила Гаю в обличчя, нижче від ока, ковзнувши понад кісткою, роздерши шкіру аж до вуха й повиснувши на вістрі, яке вгородилося в плоть.

Гай висмикнув її з тіла й побіг за Ланноном.

Удвох вони перетнули печеру Астарти, їхні кроки відлунювали від накритих склепінням стін. Обминувши тихий басейн із зеленою водою, вони добігли до дверей храму саме в ту мить, коли нова хмара стріл засвистіла, наздоганяючи їх. Ланнон злегка спіткнувся, й вони увійшли до храму.

– Чи зможемо ми втримати їх тут? – важко видихнув повітря Ланнон.

– Ні. – Гай зупинився, щоб передихнути. – Архіви!

Потім подивився на Ланнона.

– Що з тобою, величносте?

– Я теж поранений, Гаю.

Стріла стриміла з місця з’єднання пластин його обладунку біля лівої пахви. Кут проникнення був такий, що Гай відчув напад холодного розпачу. Голівка стріли мала вгородитися десь біля самого серця. Поранення було смертельним, жоден чоловік не міг одужати, діставши таку рану.

– Що там? – запитав Ланнон. – Я не відчуваю болю. Поранення не може бути надто тяжким.

– Тобі пощастило, – сказав Гай і відламав древко стріли, залишивши короткий уламок стриміти з рани.

– Ходімо, – сказав він й, обережно взявши Ланнона за руку вище ліктя, повів його через храм до архівів.

– Сонячні двері? – запитав Ланнон.