— Шар лею.

— А що? Хіба я брешу?

— D’antico amor senti la gran potenza… — нагадав собі цитату Рейневан, який також не міг стримати усмішки. — Як вона почувається, Самсоне?

— Набагато краще. Випиймо.

* * *

— Ходять чутки, — сказав Шарлей, мружачись від сонця, — що готується рейд. Великий рейд. Можна сказати: навала. А можна сказати, що й війна.

— Якщо ти був у Флютика під Білою Горою, — Рейневан потягнувся, — то напевне знаєш, що готується. Флютик напевне не забув тебе проінструктувати.

— Ходять чутки, — Шарлей не дав від себе відмахнутися, — що для тебе в цій війні передбачена досить важлива роль. Що ти маєш, як говорить поет, опинитися в самому центрі подій. З чого випливає, що ми всі маємо опинитися в центрі подій.

Вони сиділи на терасі трактиру “Під дзвінком”, насолоджуючись сонцем, яке приємно гріло навіть попри легкий морозець. Сніг іскрився на схилі під лісом. З бурульок, що звисали під дахом, ліниво покапувала вода. Самсон, здавалося, дрімав. Може, й справді дрімав? Минулої ночі вони розмовляли допізна і, мабуть, таки абсолютно даремно розкоркували останню пляшечку.

— У центрі воєнних подій, — вів далі Шарлей, — та ще й маючи відіграти важливу роль, надзвичайно легко дістати по шиї. Або по іншій частині тіла. Надзвичайно легко, коли йде війна, втратити якусь частину тіла. Трапляється, що цією частиною є голова. А отоді вже стає справді погано.

— Я знаю, до чого ти правиш. Припини.

— Виходить, ти читаєш у моїх думках, тож я не мушу нічого додавати. Бо висновок, як розумію, ти теж прочитав.

— Прочитав. І заявляю: я борюся за справу, за справу піду на війну і за справу відіграю роль, яку мені встановлено. Справа Чаші повинна перемогти, на це спрямовані всі наші зусилля. Завдяки нашим зусиллям і самовідданості утраквізм та істинна віра затріумфують, несправедливостям настане кінець, світ зміниться на краще. За це я віддам кров. І життя, якщо буде треба.

Шарлей зітхнув.

— Ми ж не відсиджуємося, — спокійно нагадав він. — Боремося. Ти робиш кар’єру в медицині та в розвідці. Я в Таборі просуваюся у військовій ієрархії і тихцем збираю здобич. Уже чимало назбирав. Ми вже кілька разів на службі в Чаші втекли від кістлявої прямо з-під коси. І далі нічого, ми весь час тільки випробовуємо удачу, всліпу пхаємося з афери в аферу, і кожна наступна гірша за попередню. Саме час серйозно порозмовляти з Флютиком і Прокопом. Нехай тепер молодші важать життям у полі й в першій лінії, а ми вже заслужили на відпочинок, зробили досить, щоб могти решту війни ліниво пролежати sub tegmine fagi[203]. Можливо, ми повинні за наші заслуги отримати тепленькі штабні стільці. Штабні стільці, Рейнмаре, крім того, що вони зручні та вигідні, мають ще одну неоціненну перевагу. Коли все почне хитатися, сипатися й розпадатися, з таких стільців легко скочити навтьоки. І чимало тоді можна із собою забрати…