— Перш ніж вони втекли з Ниси, була сварка. Між ними обома і Путою з Частоловиць. Зовсім не секрет, у чім була річ. Обидва хочуть рятувати свої князівства. Коротше кажучи: хочуть домовитися. Відкупитися.

— Тим, хто веде з нами переговори, — повільно вимовив Прокоп, — Люксембуржець погрожує втратою життя, честі та маєтності. Церква ж до всього докидає прокляття. Вони забули про це? Чи вважають марними погрозами?

— Люксембуржець далеко, — знизав плечима Дроссельбарт. — Дуже далеко. Надто далеко, як на короля. Король повинен захищати підданих. А що робить Сигізмунд? Сидить у Буді. У сварці з Путою князі вжили цей аргумент не один раз.

— Що ви на це скажете, — підняв голову Прокоп Голий. — Горн? Белява?

— Ян Зембицький — зрадник! — поспішно випалив Рейневан. — Брехун і негідник! Він втік з Ниси, зрадив і залишив самого пана Путу, свого майбутнього тестя. Зраджує Люксембуржця, хоче вести переговори з нами, бо сьогодні йому так вигідно. Завтра задля вигоди зрадить нас!

Прокоп довго дивився на нього.

— Закладаюся, — нарешті вимовив він, — що Ян Зембицький і Людвіг Олавський не прийняли рішення, що вагаються, що не знають, як до нас підступитися. Ми полегшимо їм завдання і самі зробимо перший крок. Якщо вони справді хочуть переговорів, то вхопляться за нагоду обома руками. Поїдете до Зембиць та Олави, зробите пропозицію. Якщо вони заплатять випальне й утримаються від збройних акцій, я пощаджу їхні князівства. Якщо не заплатять або порушать угоду, то й за сто років не піднімуться з руїн і попелищ. Поїдете зараз. Ви двоє. Горн і брат Дроссельбарт.

— А я? — запитав Рейневан. — Я ні?

— Ти ні, спокійно відповів Прокоп. — Ти щось занадто збуджуєшся, як на мій погляд. Я відчуваю в цьому якісь приватні інтереси, якусь злість, якусь особисту помсту. Мив цій кампанії реалізовуємо високі цілі та ідеї. Несемо істинне слово Боже. Палимо костели, в яких замість Бога поклоняються римському антихристові. Караємо прелатів, які продалися Риму, гнобителів, мучителів люду. Караємо спраглих слов’янської крові німців. Але крім високих ідей ми маємо ділові інтереси. Урожай був нікудишній, а ще ми починаємо відчувати наслідки блокади. Корець ^{39} жита коштує в Празі чотири гроші, Рейнмаре. Чотири гроші! Чехії загрожує голод. Ми вирушили у Шльонськ по здобич. По гроші. Якщо я можу мати гроші без бою і людських жертв — тим краще, тим більший зиск. Пакти й угоди, запам’ятай, — так само добрий спосіб вести війну, як обстріл з бомбард. Ти це розумієш?

— Розумію.

— Прекрасно. Але я однаково почекаю, поки це в тебе в душі вляжеться. А тим часом до Зембиць та Олави поїдуть Горн і Дроссельбарт. Без тебе. Для тебе в мене є інші завдання.