Слухачі хрестилися, їхні обличчя були викривлені страхом. Шарлей матюкався собі під ніс. Самсон спокійно мовчав і прикидався ідіотом. Рейневан зітхав, але вже нічого не починав і нічого не говорив.

* * *

Долина В’ялої вивела їх прямо в Клодзьку улоговину, на постій вони зупинилися в корчмі під поселенням Желязно. Густина постоялих дворів і корчем не дивувала, вони-бо подорожували торговим шляхом, який був особливо популярний серед купців, що хотіли у дорозі до Чехії оминути клодзькі мита і митні палати. З огляду на значну висоту Крутвальдського перевалу дорога була досить обтяжливою для навантажених возів, але купці, які подорожували без вантажу, часто вибирали саме цю дорогу. Товариство ж вибрало її з інших причин.

У корчмі в Желязні, крім купців, подорожніх і звичайних останнім часом воєнних біженців, зупинилася на постій група вагантів, трубадурів і веселих жаків, які створювали чимало галасу і сум’яття. Жехорс і Бісклавре, ясна річ, не витримали. Спокуса була надто сильною. Розказавши кілька непристойних анекдотів на тему папи, вроцлавського єпископа і кліру взагалі, почалася забава в політичні загадки.

— Римська курія овечок пасе? — запитував Жехорс.

— Бо з них вовну стриже! — хором вигукували ваганти, луплячи кухлями по столу.

— А тепер увага! — волав Бісклавре. — Буде про римську ієрархію! Хто вгадає? Virtus, ecclesia, clerus, diabolus! Cessat, calcatur, errat, regnat!

— Цнота гине! — жаки влучно поєднували слова в пари. — Церква гнобить! Клір помиляється! Диявол панує!

Корчмар крутив головою, кілька купців демонстративно відвернулися спиною. Явно не до смаку була вагантська забава й п’ятьом подорожнім у бурому одязі, що сиділи за столом поруч. Особливо одному з них, типові з темною, як у цигана, шкірою.

— Та цитьте ви! — врешті-решт зажадав темний. — Тихше, ви ж не самі в господі! Не побалакаєш через ваш гармидер!

— Ого! — заволали у відповідь ваганти. — Дивіться-но! Кметь-диспутант знайшовся! Хто б міг подумати!

— Заткніться, сказано вам! — не здавався темний. — Досить сваволі!

Ваганти заглушили його свистом та імітацією звуків пердіння. Але далі розважалися вже трохи стриманіше, принаймні на кілька тонів нижче. Можливо, саме тому сталося те, що сталося. Слух Рейневан перестав притуплюватися і приглушуватися сміхом над дурнуватими анекдотами про пап, антипап, єпископів і пріорес, а сам Рейневан почав наставляти вуха на інші голоси і звуки. Він сам не знав, коли з безладу та хаосу виловив не що інше, як власне уривки бесіди цих п’яти бурих подорожніх. Щось було в їхній розмові, щось таке, що привабило його вухо, якесь слово, порядок слів, речення. Може, ім’я? Сам не знаючи чому, Рейневан умочив палець у пиво й накреслив на стільниці знак Супірре, що використовувався для підслуховування. Відчувши на собі здивований погляд Самсона, Рейневан сухим пальцем повторив знак, навмисне виходячи за лінію, збільшуючи. Він зразу ж почав чути краще.