— Це все?

— Зробимо, думаю, п’ять бомб. Отже, треба п’ять глиняних дзбанів з вузькими шийками. Соломи, щоб їх загорнути. І багато смоли, щоб їх цілі позаливати…

— А морського змія? — спокійно запитав Бісклавре. — Спис святого Маврикія? Зграю папуг? Мавп? Не треба буде? Ти, певно, на голову впав, Рейневане. Місто напередодні облоги, на хліб уже встановлено норму видачі, солі купити — і то складно, а ти нас посилаєш по сірку й антимоній.

— А ще мені треба, — Рейневан зігнорував тон, — місце, в якому я зможу працювати. Так що не зволікай, а візьмися до діла. Я впевнений, що Фогельзанг має в Клодзьку резидента. Може, навіть не одного.

— Ти бачив, — відрізав Бісклавре, — тих, що висіли на брамі? Оце й були резиденти Фогельзангу. Так, ти маєш абсолютну рацію, це були не всі, в нас є ще один. Але зв’язатися з ним зараз — це гарантія, що теж повиснеш. На тортурах говорять, Рейневане. І зраджують.

— Панове, — включився в дискусію Шарлей. — Так не можна — передбачати фіаско, навіть не зробивши спроби. Давай-но список, Рейнмаре. Обійдемо місто, побачимо, що з цих інгредієнцій вдасться скомбінувати. Крапку теж знайдемо. Маємо гроші, маємо час…

— Часу не так багато, — заперечив Бісклавре. — Сьогодні двадцять друге березня, понеділок після Білої Неділі. Сирітки Краловця будуть тут у середу. Найпізніше — у четвер.

— Встигнемо, — переконано промовив Рейневан. — До роботи, панове.

* * *

Резидентом і законсервованим агентом Фогельзангу в Клодзьку виявився вівтарист з костелу Діви Марії, на ім’я Йоганн Трутвейн. Побачивши Бісклавре, він мало не зімлів. Однак швидко, слід віддати йому належне, опанував нерви настільки, що зміг до ладу відповідати на запитання. Зуби в нього трохи клацали, коли він розповідав про долю інших агентів, яких катували спочатку в підземеллях ратуші, а потім на ринку, на очах юрми. Сам вівтарист уцілів, бо нещасні нічого про нього не знали, Фогельзанг був занадто хитрий, щоб складати всі яйця до одного кошика. Але що Йоганн Трутвейн страху наївся, то наївся.

Однак Бісклавре знав безвідмовний засіб проти фобій. Вівтарист, побачивши набитий грішми капшук, просвітлів, а вислухавши, з чим вони до нього прийшли, почав діяти надзвичайно чітко. Він негайно знайшов для конспіраторів приміщення — розташоване на вулиці Молочній помешкання купця, який утік з міста, довіривши Трутвейнові ключ і нагляд. Негайно-таки запропонував і допомогу в придбанні необхідної сировини. Він не запитував, для чого ця сировина має послужити. І добре, бо йому однаково ніхто б не сказав.

Ще того ж таки дня Рейневан почав у купецькому будинку за допомогою заклинань та амулетів виготовляти магічні запальники, які називалися ignis suspensus[242]. Решта ж команди вирушила в місто, щоб купити, що треба. І виникла проблема.