— Живцем брати! — крикнув Стінолаз, затуляючи обличчя від вогню, який аж гудів. — Вони мені потрібні живими!

— В ноги! — Самсон сіпнув за плече паралізованого жахом Рейневана. — В ноги!

— Горить! Горить!

Вони мчали щодуху, вуличка за ними стугоніла від тупоту переслідувачів.

— Живими їх! Жи-иви-ими!

— Горить! Гори-и-и-ить!

Вони бігли з усіх сил, а сил додавав панічний страх. Розуміли, що означав наказ брати живцем. Довге, повільне конання в катівні, припалювання боків розпеченим залізом, виламування суглобів, розтрощування кісток у кліщах і лещатах. Люта смерть на ешафоті. “Тільки не це, — думав Рейневан, який біг великими скачками, як хорт. — Тільки не Біркарт Грелленорт”.

Хтось їх наздоганяв, Самсон з півоберту гримнув одного з переслідувачів гудендагом. Рейневан штрикнув другого знизу, у слабину, поранений завив, згорнувся на бруківці, третій спіткнувся об нього; перш ніж він упав, Рейневан розпанахав йому обличчя.

Вони втікали, діставши трохи фори. Помітили Шарлея, який показував їм дорогу — у вузький провулок. Побігли. Перед ними був Бісклавре. Трутвейн зник.

— Бігом! Тепер ліворуч!

Звуки погоні дещо стихли, видно, їм на якийсь момент вдалося збити зі сліду переслідувачів, яких затримали ще й люди, що бігли з відрами на пожежу. Але Рейневан і Самсон не сповільнювали бігу, бігли далі без передиху. Під ногами зачвакало болото, захлюпала вода, в ніздрі вдарив сморід, нестерпна задуха сечі та фекалій. Бісклавре й Шарлей з тріском виламували якісь дошки.

— Влізайте! Далі, швидко!

До Рейневана не зразу дійшло, що француз наказує йому спуститися в нужник, прямо в діру, у яму клоаки, з якої несло страшним смородом. У цій ямі саме зникав з хлюпотом Шарлей. “Краще гівно, ніж катівня”, - подумав Рейневан. Він глибоко вдихнув. Гноївка внизу зустріла його приємним теплом. І великою хвилею, коли в яму вскочив Самсон. Сморід душив.

— Сюдою, тьху… — Бісклавре виплюнув те, що з хвилею потрапило йому до рота. — В канал. Голови високо. Тільки спочатку погано. Потім буде більший просвіт.

Звуки переслідування почали наближатися. Рейневан затиснув пальцями ніс і пірнув.

Дорогу навкарачки цемброваним каналом він волів не пам’ятати, стер її з пам’яті. Просвіт під мурованим склепінням був то більший, то менший, рот був то над, то під рідким лайном. Руки й коліна загрузали в тому, що грубим шаром покривало дно, тобто в гівні з консистенцією гончарної глини, що осіло тут за шістдесят років, оскільки, як Рейневан пізніше дізнався, початки клодзької каналізації було датовано 1368 роком.

Скільки тривала ця геєна, важко було сказати. Здавалося, що цілий еон. Але раптом була сліпуча радість свіжого повітря і мила до сліз насолода чистої води — прямо зі стоку вони потрапили в Млинівку. Звідси вже недалеко було до Ниси у швидшій течії якої можна було краще сполоснутися. Вони кинулися у воду, перепливли на правий берег. Поверхню ріки золотим і червоним освітлювала пожежа: великим вогнем горіли шопи і буди на Рибаках і Вигоні. Мигтіли силуети вершників.