— Я розумію, — оголосив Шарлей. — У самий момент штурму. Тоді вже нема часу втікати. Ті, хто з нашою допомогою захоплять місто, заріжуть нас під час загальноприйнятої радісної різні.

— Ми можемо встановити якийсь сигнал…

— Повісити собі, як Рахав у Срихоні, шнурок з червоної нитки? Ти чув забагато проповідей, хлопче. Не плутай літературу із серйозними справами. Я підтримую Бісклавре й говорю: я теж не йду на такий ризик. Я теж, нагадую, — професіонал. У мене навіть кілька професій. Кожна з них мені дорога. Настільки, щоб любити та цінувати життя.

— Знайшовся би спосіб, — сказав після тривалого роздуму Рейневан, — підпалити місто, не наражаючи цінні шкури панів професіоналів.

— О! То ти мав би такий спосіб?

— Мав би. Бо я, панове, теж професіонал.

* * *

Могло би здаватися, що празька аптека “Під архангелом”, притулок учених і філософів, святиня думки та прогресу, — останнє місце, в якому можна навчитися виробляти магічні запалювальні бомби. А проте той, хто б так подумав, помилявся б. “Під архангелом” можна було вивчити всі таїни та вміння, які тільки можна уявити. І треба ж було так скластися, що саме в процесі виробництва запалювальної бомби великої сили Рейневан брав особисту участь. Бомбу, яку на магічному жаргоні називали Ignis Indextinguibilis[240], вирішили виготовити Теггендорф і Радім Тврдік, страшно розгнівані на місцевого конкурента, чарівника-дилетанта, який партачив поза цехом, колишнього пробоща костелу Святого Щепана. Спочатку вони планували анонімно донести на нього і покластися на міське правосуддя, але вирішили, що ця помста є не досить почесною. Попик-чарівник мав прекрасний сільський будинок у Бубнах, куди з відомою метою запрошував панн та молодиць. Теггендорф і Тврдік вибрали цей дім за ціль. “Еге, — ницо тішилися вони, — ото пописько роззявить рота, коли повернеться з Праги з черговою дупою і побачить на місці халупи чорну діру в землі!”

Однак злість магів швидко минулася, замах так і не відбувся. Але Ignis Indextinguibilis було виготовлено. За старовинними арабськими рецептами, взятими з виданих у Константинополі книг. З активною участю Рейневана, який допомагав у цьому заході. І тепер, більш ніж через рік, у Клодзько, чітко знав, чого йому треба.

— Мені треба, — впевнено і виразно заявив він компаньйонам, які дивилися на нього критичним поглядом, — дві діжки оливи або олії, цебер або два дьогтю, шапличок меду, чотири фунти селітри, два фунти сірки, стільки само гашеного вапна. До того ж мені потрібна баклага живиці, найкраще — соснової. І дві лібри антимонієвого порошку[241]. Він буває в аптеках.